Альфонсіна Сторні - Вибрані поезії

їдь. Петляючи, йду я, пече мене щем, зрізаю все зайве над кожним кущем. Непоправна шкода
Непоправна шкода від мого життя — це солодка шкода, адже відбуття, що буде відлеглим від цього життя, є моїм, авжеж. Мої руки знані проростанням руж, метеликів стільки ссало їх чимдуж, що не буде скоро пересохлих руж, ай, я всохну теж. Забаганка
Заглянь мені в очі, нахились до мене, обхопи руками голову скажену, дозволь мені спити той злодійський трунок, що його дає твій добрий поцілунок. Тільки не розпитуй, — натура жіноча, — чому я ридала минулої ночі; жінки, коли плачуть, не знають причин. Це — прояв раптовий якихось слабин. Втрапили ми явно у море таємне. Це є море хоті, безтямне й нікчемне. Воно в очах наших спалахує часто, ми в ньому слухняно шукаємо щастя. Не розпитуй, любий, ти мусив відчути: минулої ночі було море лютим. І нічого більше. Вітер нас бентежив, на нові щоразу кидав узбережжя. Не злетить метелик над січневим садом, нема рівноваги, сутність — без розради. Кришталевий відблиск, карнавалу плід, змії зла лускою вимітили слід. Ми — такі, це ясно. Як поет зазначив: дурної кокетки порух немудрячий. Ми в усякій чаші до меду охочі, але в наших мізках є дещиця клоччя. Гаразд; ні, не треба, не питай, коханку, про мою незграбну, любий, забаганку. Бачиш гарний вечір? Заспокойся, друже… Порань собі руки, зірви мені ружу. Ти і я
Моя оселя — сповнена миртів, твою — виповнюють ружі; чи бачив ти в моїх білих вікнах злітання своїх голубок? Твоя оселя — ірисів повна, в моїй — усміхаються маки. Чи бачив ти, як мій двір обходять віти з твоїми листками? Старий будинок твій прикрашає мармур білий і чорний, так само чорний та білий мармур прибув до мого алькову. Коли в твоїм домі спалахує світло, мій дім також світлом сяє. Чи ти не почув із мойого дому дзенькіт фаянсу? І вдень, і вночі я йду за тобою крізь хащі та крони грубі. Хіба не відчув ти, як пахнуть духмяно й проникливо мої губи? І вдень, і вночі я йду за тобою крізь хащі та крони грубі. Хіба не відчув ти, що твої кроки приносять листю загубу? Хіба ти не вздрів, що зволожено сад твій, шовковиці — ягід повні, стежки — без кущів, а на темних вітах — яблук великі грона? Доглядаючи мовчки твою оселю, перестріло мене світання. Доглядаючи мовчки твої рослини, підрізаючи твої троянди. Будинок твій на мій відкидає