Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

Раптово повернуло в серце спокій, А в душу – всі весняні почуття. «А ранок нині світлий-світлий…»
А ранок нині світлий-світлий І зовсім вже якийсь весняний. Жене хмарки легенький вітер, І сніг все швидше тане, тане… Все весняне якесь сьогодні. Не весняні лише думки. Вони, як і напередодні, Якісь похмурі і важкі… А як же ж хочеться розради, Що зазвичай весна дає. Але життя немає ради, Воно, на жаль, таке, як є. «Надвечір розполохались ворони…»
Надвечір розполохались ворони, А потім раптом сіли на гілки. І небо поміж хмар таке червоне, Як русло вулканічної ріки. Наявні всі ознаки непогоди, Що буде завтра, хоч це й не дива. В цей час такий характер у природи, Бо рання ще весна, а не жнива. Та нам лиш треба трошки почекати, І непогода скоро вже мине. Зірве весна напівзимові лати І платтячко із ситцю одягне. «Контрастность деревья теряют…»
Контрастность деревья теряют, Зеленым облеплены пухом… И воздух весна наполняет Каким-то таинственным духом. То терпким, то горьким, то сладким, Что душу так нежно тревожит… И мысли – как в школьной тетрадке: «Не надо… А может? Да, может!» «Ллється повітря холодне і чисте…»
Ллється повітря холодне і чисте І коливає прозору фіранку. Нині весна знов гуляє по місту І так ходитиме аж до світанку. На ніч у неї роботи багато, Що до сьогодні вона не робила: Хмари із неба за ніч позмітати, Щоб вранці сонечко всіх нас зігріло.