Симона Вілар - Сповідь суперниці

впалими щічками, а рот… Як на мене, дещо тонкогубий. Жорсткий, як каже мій кузен Стефан Блуаський. Але це справжній рот нащадків Завойовника.

Головна моя окраса, понад усякі сумніви, — волосся. Розкішне, з дрібними кучерями, й таке густе, що нянька Маго не один гребінь зламала, розчісуючи його. З першого погляду може видатися чорним, але це тільки в півмороку склепінь. На світлі ж у ньому помітно поблискує мідь — та це далеко не рудизна, а шляхетний червонястий відтінок. Придворні поети, складаючи балади на мою честь, так і не змогли точно визначити колір волосся: хто порівнював його з відблиском смолоскипів у сутінку, хто з дорогоцінним червоним деревом. Та всі одностайні в тому, що мої кучері незвично прекрасні. Тому я й не люблю накривати їх ні вуаллю, ані накидкою. Ну, хіба коли цього вимагає етикет. У церкві, скажімо.

Звісно, така красуня, до того ж, королівська донька й багата наречена, цілком може розраховувати на блискучу партію. При цьому я дотепер не заручена, а в такому віці вже просто непристойно ходити в дівках. Скажімо, сестра моя Матильда, щоправда, законнонароджена принцеса, вже двічі стояла перед вівтарем. Уперше в дванадцять років, і чоловіком її був сам імператор німецький Генріх V. У двадцять три вона вже овдовіла, а в двадцять шість обвінчалася вдруге з юним графом Анжуйським Жоффруа. Матильда стала графинею Анжу, хоча її й далі називають імператрицею. Мене це жахливо дратує, але я втішаюся тим, що живе вона з хлопчиськом Анжу, як кішка з собакою. І не дивно — з її пихою, тим більше, що вона ще й на десять років старша за чоловіка. Якщо відверто, я рада, що стосунки в них не складаються, бо я безбожно заздрю Матильді. Двічі виходила заміж, двічі ставала господинею цілого краю! Але про мої заздрощі знала тільки віддана Маго. З Матильдою я — сама лагідність. Адже її безмежно любив Генріх (і на це були причини). У мого батька-жеребця понад двадцять байстрюків і тільки одна законнонароджена донька Матильда. Був у нього й син, спадкоємець принц Вільгельм.

Але одинадцять років тому він загинув. Корабель, яким він із друзями плив Ла-Маншем, затонув, і ніхто звідтоді не бачив мого батька веселим. Адже тепер його єдиною законною дитиною є лише Матильда. І це попри двадцять інших дітей — зі смугою на гербі ліворуч![3]

Був час, коли і я сподівалася стати англійською королевою.

Ще коли батько не оговтався після втрати принца Вільяма і велися розмови про те, хто ж успадкує корону, багато хто схилялися до думки, що Генріх зробить своїм правонаступником небожа Теобальда Блуаського. Теобальд був старшим сином батькової сестри, графині Аделі, доньки Завойовника, яка вийшла заміж за графа Блуа. Спочатку всі ці балачки мене мало хвилювали, доти, поки Теобальд не прибув до двору і не почав приділяти мені уваги. Тоді мені було вже п’ятнадцять, мої груди та стегна оформилися, тож Теобальду було на що подивитись. Я зрозуміла: інтерес імовірного спадкоємця може стати мені в пригоді та піднести на англійський трон. І я всіляко заохочувала залицяння шляхетного кузена і майже домоглася свого. Майже… Бо виявилося, що він уже заручений із донькою герцога Каринтського. А заручини в наш час прирівнюються до святості вінчання. Але я не втрачала надії, адже живучи при дворі, не раз чула, як розривалися такі угоди заради політичних інтересів. І я б домоглася свого, якби не втрутився мій другий кузен, брат Теобальда — Стефан.

Ми зі Стефаном одне одного не зносили. Цього тюхтія послала до двору Генріха його честолюбна матуся Адель, і король віддав у володіння йому графство Мортен. Мене розлютила така батькова щедрість, я ревнувала його до Стефана і, якби в мене був хоча б найменший шанс, постаралася б показати його в невигідному становищі. Але попри все слухняний хлопчик Стефан залишався королівським мазунчиком. Саме він, дізнавшись про Теобальдові почуття до мене, поквапився донести про все цій зміюці Аделі. Закінчилося скандалом. Владна Адель забрала сина і змусила одружитися, а мене майже на цілий рік запроторили в монастир.

Монастир! Іще те місце! Незліченні заборони, нескінченні пости і служби. Смиренність, смиренність і знову смиренність! Зі мною, королівською донькою, поводилися на крихту поблажливіше, ніж зі звичайною пожилицею. О, це був жахливий рік, і повернувшись до мирського життя, я точно знала, що зроблю все можливе, аби ніколи більше не опинитися за стінами обителі. Мені шкода було бідних самітниць, тож я ніяк не розуміла, як можна прийти туди з власної волі. З монастиря я винесла таємну зневагу до жінок, які відмежувалися від світу, і виразну симпатію до священнослужителів. Однак священиків тільки вищого рангу. Абати, прелати, єпископи — особливо молоді, вчені, не спотворені лицемірством і святенництвом, котрі граційно носили дорогі сутани — мені дуже навіть подобалися.

Невдовзі після повернення з монастиря я припустилася жахливої помилки. Я закохалася. І в кого! Воістину Блуаський рід був для мене фатальним. Прагнення одружити на собі Теобальда, ворожість до його брата Стефана… і пристрасне кохання до їхнього молодшого брата абата Генрі. Я побачила його, коли приїхала в Руан. Чарівному, освіченому, чемному Генрі було не більше тридцяти. А з якою гідністю носив він свою гаптовану сутану, якими ароматними притираннями пахло від нього і які персні виблискували на його пещених пальцях! Моє серце втрапило в полон. Я була дурепою, бо сама прийшла до нього, стала його коханкою.

Щоправда, вже після першої нашої плотської близькості я прозріла. Ніч з чоловіком не принесла мені задоволення, мені було боляче і зле. Мені було неприємно. Те, що чоловік робить з жінкою в ліжку — огидно! Він просто робить їй боляче, принижує її, використовує. І про що тільки співають трубадури в своїх сумних баладах, а дурненькі дами, закотивши очі, їх слухають! Флірт, побачення, залицяння, коли чоловік хоче вас і зізнається в коханні — це ще б нічого. А як приємно бути обраницею лицаря, коли вам присвячують перемогу на турнірі, борються заради вас. Але ліжко! Лежати придавленою, обслиненою, чути сопіння і хрип… Б-р-р!

Наступного дня я бачити не могла обожнюваного раніше святошу. Генрі Блуа був