Башлер Жан - Нарис загальної історії

не будучи при цьому характерною рисою людини як виду. Перший з двох напрямків закритий, оскільки немає історій загальних людських істот. Історія може починатися тільки з суб-загального. Для того щоб історія могла вважатися загальною, треба, щоб субзагальне могло стосуватися всіх сучасників і щоб було принаймні два послідовних субзагальних, одне як альфа, а друге як омега. Ці дві умови задовольняє «Нарис загальної історії», оскільки в ньому розглянуто три послідовні культурні стадії, кожна з яких охоплює все людство.

Що це означає? У загальному в собі дуже велика кількість малесеньких людських суспільств ігнорують одне одного, але всі вони належать до одного й того самого поля культурних можливостей, хоч і не знають про це. У загальному для себе всі сучасники зібрані в одну спільноту, поділяють одне й те саме поле можливостей і знають це. Імовірний також і проміжний стан, коли суспільства дуже великі й об’єднують субзагальні частки сучасників. Ці три стани відповідають трьом стадіям всесвітньої історії. На стадії природної історії виду палеолітичне культурне поле в собі поділяється на малесенькі культурні людства. На стадії традиційних історій неолітичне поле в собі поділяється на величезні культурні ареали, які називають цивілізаціями. На стадії об’єднаної історії сучасне поле для себе поділяється людством, що стало свідомим своєї єдності.

«Нарис загальної історії» — це документований і аргументований виклад тези, яка дає змогу пояснити, як і чому через кількадесят тисячоліть людство врешті-решт об’єдналося в єдину історію, а також як і чому стало так, що ця єдина історія є також і сучасною історією.

На таку справу, як ця, наважуєшся не зненацька, і вона не будується на спеціально підібраній літературі. Її живлять книги, які читаєш протягом усього життя і які неможливо навести в покажчику. Зрештою, якщо цей нарис матиме хоч якусь цінність, її слід шукати не в наведенні невідомих фактів, а в тлумаченні фактів з певного зв’язного погляду. Матеріал цієї книжки неважкий і не вимагає приміток і посилань. Погляди й тлумачення були розроблені в попередніх книжках. Опанувати їх не конче необхідно, але може статися, що підходи в цій книзі видаватимуться досить особистими й збиватимуть з пантелику, попри запобіжні заходи, вжиті, щоб зробити цю загальну історію доступною для будь-якого поблажливого й доброзичливого читача.

*

При остаточній підготовці рукопису мені у великій пригоді стала гостра й слушна критика з боку П’єра Манана. За це йому щира вдячність.

І. Природна історія
Розділ I. Світ палеоліту

Звідки починати і від якої точки розмотувати нитки, що привели людський вид до його нинішнього стану? Відправною точкою має бути точка загальної історії, але де мусить бути її початок? Відповідь не є сама собою зрозумілою. Ця історія є, поза сумнівом, історією людською, але до деякої міри історією в виді, а не історією виду. Історія виду може і повинна вивчатися в інших рамках, у рамках живого, історії якого належать до відмінної проблематики, а саме проблематики біології, яка, своєю чергою, також вписується в іншу історіографію — космогонію. Так само як наукам про живе немає чого сказати про космогонію, так і науки про царство людини повинні мовчати про біогонію, яка належить до окремих біологічних наук, подібно до того, як космогонія підпадає під юрисдикцію природничих наук. Але де починається вид? Якщо взяти за початок появу еволюційної лінії, кінцевою точкою якої — проміжною чи остаточною, не знає ніхто, — буде Homo sapiens sapiens, то треба починати від австралопітека, тобто три або чотири мільйони років тому, зупинитися на Homo habilis, понад два мільйони років тому, і чекати появи Homo erectus через п’ятсот тисяч років по тому, принаймні якщо довіряти останнім гіпотезам датування. Хай там як, а даних настільки мало і вони настільки розкидані, що з них неможливо вивести якусь іншу історію, крім біогонічної. То що — розглядати тільки вид Homo sapiens sapiens, який з’явився, як уважається, сто чи двісті тисяч років тому? Але початковий період існування цієї людини неясний і погано засвідчений джерелами, а її співіснування з неандертальцем упродовж кількадесят тисячоліть видається встановленим. Ця історія початку виду має, поза сумнівом, належати також до біогонії.

Фактично кінцева точка загальної історії дозволяє обрати вихідну точку, уникнувши довільного підходу. Треба, щоб обидві точки входили в одну й ту саму сукупність, а це змушує розглядати тільки вид Homo sapiens sapiens, який і є, поза сумнівом, джерелом кінцевої точки. Оскільки цьому видові можна приписати й початкову точку, нам не доводиться перейматися, чи можна її закріпити за якимсь попереднім спорідненим видом. Кам’яне знаряддя знаходять ще в австралопітеків, вогонь опанував уже Homo erectus, поховальні ритуали існували в неандертальців: щодо нас, то нам важливо, аби знаряддя, використання енергії та поховальні обряди спостерігалися в початковій і в кінцевій точках і щоб можна було пояснити розвиток однієї й другої. Для цього потрібно також мати достатньо велику кількість виробів, аби можна було відтворити основні елементи ланцюга, і щоб сам ланцюг був якомога безперервнішим. Ця умова вимагає розглядати вид не з його біогонічного народження, а пізніше, з пізнього палеоліту, тобто близько тридцяти п’яти тисяч років тому.

Ця вихідна точка має особливий статус, оскільки її слід розглядати як таку, що привела до визначеної точки кінцевої. Остання була визначена як нове поле можливостей, доступних для об’єднаного людства. Для забезпечення зв’язного підходу, потрібно визначати вихідну точку як перше поле можливостей, відкрите для розсіяного виду. Слід мати на увазі два погляди. Згідно з першим, палеоліт уважається полем культурних можливостей і при цьому не претендує на розгляд можливостей, актуалізованих на різних культурних ареалах та виявлених археологами. Такий розгляд може бути тільки компіляцією нинішніх результатів досліджень. Ця робота належить до компетенції фахівців. Але загальна історія не може базуватися на порівнянні окремих історій, вона мусить осягати явища й події, що мають значення й цінність для самого виду та його історії. З неї випливає потреба другого погляду, за якою палеолітичне поле розглядають як таке, що поступилося місцем полю неолітичному, яке відійшло в тінь перед сучасним полем. Палеолітичну фазу слід розглядати