Сергій Олексійович - Мої 18, Сергій Олексійович

- Ну, то ми будемо святкувати новосілля чи ні?! - Сказала одна з її подруг і дістала, не знаю звідки, дві пляшки шампанського. - Де у вас тут келихи? Нумо, дівчатка накривай на стіл! - Наголосила ця дівчина. Здається її звали Леся. Високо струнка білявка. Красива наче модель. Чесно кажучи в Тані всі подруги були дуже красиві дівчата, але, як на мене, всі вони були ще дуже малі. Мені вже вісімнадцятий. А їм ще шістнадцять. Фі, малолітки. Але зараз було не до особистих роздумів, бо треба було накривати на стіл. Тим більше, що з хлопців тут був лише я один.

Дівчата швидко та дружно притягнули до дивану журнальний столик. Потім застелили його скатертиною, накрили посудом і розклали там все їстівне, що було в нашому домі. Вони придвинули усі меблі, що були у нас вдома до столика. І ми всі разом дружно, хоч і пліч-о-пліч, розмістилися поруч з цим, таким на швидкоруч зробленим, імпровізованим святковим столом.

На столику вже стояли дві пляшки шампанського. Вино. Сир. Ковбаса. Хліб. Ще якась така швидка їжа. Тарілок не було. Усі брали, що кому подобається з великих мисок. Всі ж голодні були. Напрацювалися за сьогодні. А взагалі, то всі дівчата такі молодці, похвалив я їх про себе. Красуні, та зате он які працьовиті та господарки видно, що гарні будуть. Комусь з ними пощастить. Але для мене вони ще малі. Бо я ж їх рівняв по своїй сестрі Тані.

- Будь ласка, відкрий нам шампанське, — попросила мене одна із дівчат, руда така, та дуже-дуже красива.

- Ти ж тут серед нас усіх один кавалер, то давай вже доглядай за нами. - Звернулася до мене та сама дівчина, що принесла шампанське.

Я налив усім дівчатам по трошки.

- А собі? - Здивовано спитали мене рудоволоса приємна дівчина.

- Я не п'ю. - Щиро відповів я їй. - У нас у родині ніхто не п'є. Особисто мені це не цікаво.

- Але заради такого приводу, мені здається можно один келих випити, — не відчіплялась від мене ця руда красуня.

- Гаразд, — погодився я. І теж налив собі в келих трошки шампанського.

– Ну, за нову квартиру! - Перша випила та проголосила коротенький тост висока струнка білявка.

– Так! Вікторії не наливати. - Сказав я Тані. - Воно б звичайно і вам, дівчата, не слід було пити, але вас більше, так що я вас все одно не переперечу, — посміхнувся я дівчаткам з її класу.

Всі дівчата дружно посміхнулися мені у відповідь.Чесно кажучи, я їх ще погано знав за іменами. На мою думку, тут були: Леся, Аліна, Квітослава, Оля, Ната і ще одна дівчинка, ім'я якої я все не міг запам'ятати. А. Здається її звали, Яна. Майже всі, як на вибір високі та стрункі. Окрім Яни та Нати. Вони були невисокі такі на зріст. Яна та така — не товста, але й не дуже худорлява. Така собі тиха та здається спокійна. Звичайна така дівчина. Нічого особливого. Волосся в неї було руде. Гарне таке. Зате усі інші! Модельної зовнішності. Високі. Стрункі. Довгі ноги. Гарні личка. Дуже красиві дівчата.

- Давайте вже знайомитися, бо я навіть не знаю, як вас усіх звуть, — запропонував я дівчатам, після того, як ми вже усі випили першу пляшку.

- Леся, — посміхнулася мені та сама висока на зріст білявка, що промовляла перший тост.

- Квітослава. - Назвала нарешті своє ім'я руда висока красива дівчина. - Але я люблю, коли мене називають Квіточка.

- Оля, Ната, Аліна, — стали називати свої імена інші дівчата. Остання була Яна.

- Приємно познайомитися, — казав я кожній з них. Дівчата насправді були дуже приємні та веселі. Але для мене вони були ще малі. Мені здавалося, що два роки різниці це дуже багато. Я відчував себе дорослим чоловіком, хоч звісно насправді таким ще не був. І хоч майже усі були красуні та я бажав собі якусь дорослу дівчину. Яку і збирався пошукати собі на новому районі.

А тим часом дівчата вже допили другу пляшку і стали ще веселіше. Вони розмовляли усі в голос і громко сміялися з якихось своїх шкільних історій. І лише одна Яна весь вечір розмовляла зі мною і більше не з ким. І я про себе відмітив, що вона до усього ще й дуже вихована та розумна дівчина.

Ми просиділи всі разом за столом майже до самої ночі. І хоч увесь день тяжко працювали та ніхто поки що не збирався у ліжко.

Потім захотіла спати наша молодша сестра. Ми одразу ж відправили Віку до її особистої кімнати.

- Це й і не дивно. Бідна дитина так за день втомилася, — заступилося за неї несподівано для усіх нас Яна.

– Так. Дівчата. - Таня, як завжди рішуче почала командувати всіма, — давайте теж йтимемо спати. Тільки спочатку допоможіть прибрати мені зі столу.

Усі її модельні подружки відразу ж почали метушиться і наводити в кімнаті порядок. Я не встиг й озирнутися, як все на столі було майже моментально прибрано. Весь посуд вимито. Ліжка розібрані. Це було дивно, але це все було саме так.

- Тепер залишається головна проблема, де вас спати усіх укласти? - Звернувся я до дівчат.

Всі були трішки розгублені, бо насправді ліжок в нас було усього три. А навіщо нам зараз більше? Ми ж не кожного дня приймаємо таку купу гостей.

- Ой, а давайте не будемо сьогодні лягати, а всю ніч гратимемо в карти чи розмови розмовлятимемо? – Запропонувала Тетянина однокласниця Ната.

Вона, звичайно, красива дівчинка, але іноді, як скаже. То хоч стій, хоч падай.

- Ну, ні. – позіхаючи на всю квартиру сказала блондинка Леся. - Особисто мені треба виспатися. Вказуйте, де моє місце.

- Ахахах, — одразу нумо сміятися наша Таня. - Твоє місце у тебе вдома.

Леся не образилася. Вона вже давно звикла до дивовижного гумору моєї середньої сестри.

- Так, а все-таки? Хто де спатиме? Ось я так і не зрозуміла. Я хочу спати! - почало голосно обурюватися Леся.

- Зараз розберемося. Не ний, — зупинила її скигли моя середня сестра.

Ми почали дружно розбиратись, хто з ким спить.

- Ти йди до Вікі, а дівчата хай займуть твоє ліжко, — запропонував я Тані.

- Якій ти розумний братик, — відповіла мені моя середня сестра. - Ти будеш сам один в ліжку, як король, а ми там удвох. Хай тоді і до тебе хтось йде на ніч