Катя Черниш - Шепіт після зради, Катя Черниш

Глава 2. Порожній дім, повне серце

У квартирі було тихо.Зандто тихо.Евеліна сиділа на підлозі, обіймаючи коліна, і дивилася на білі стіни, які ще вчора здавались теплими. Сьогодні ж — стерильні, холодні, чужі.Залишилось усе: меблі, посуд, навіть його футболка на спинці стільця. Але не він.І не вона — та, якою була ще вчора.

Вона не плакала.Просто дивилася в одну точку, поки всередині розливався гул тиші, що заколисував її біль.Ніхто не вчив її жити після зради.Ніхто не готував до того, як дихати, коли серце більше не хоче.

Вона відкрила шафу й витягла коробку зі спогадами.Листи, фотографії, квитки в кіно — усе, що ще пахло щастям.

-Брехня, — прошепотіла вона. — Усе це — суцільна брехня.

Вона рішуче кинула коробку у вогонь каміна.Полум’я зраділо цій жертві, і спогади почали зникати, залишаючи попіл.Але всередині ще жила та частина, яка кричала: "Я недолюблена. Я не винна."

Телефон задзвонив. Повідомлення від мами:

"Сонечко, приїдь. Мовчання вбиває мене більше, ніж твої сльози."

Вона зітхнула. Навіть мама не знала, як глибоко ця рана.А може й знала — бо тато теж колись зрадив…

Евеліна встала. Вимкнула телефон.Ні, зараз не час їхати. Не час тікати.Зараз час згадати, ким вона була до нього.

До "нас". До брехні.

Вона підійшла до дзеркала, подивилася на себе:

— Ти все ще тут.Побита, але жива.Вперше за ці дні — вона посміхнулася.

Нехай порожній дім, але серце більше не буде порожнім.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍