Анжеліка Вереск - Розтопити кригу , Анжеліка Вереск

Розділ другий

Високий, широкоплечий чоловік з темним волоссям сидів у розслабленій позі, зручно влаштувавшись у кріслі в далекому кутку кабінету. Його задумливий, холодний погляд не видавав жодної думки свого володаря. Це був Лір Арходас да Кіріа. Його Величність, король Воріоса, Лорд Північних земель.

Матері він не знав — вона померла при пологах. Йому лише розповідали, що останньою радістю Її Величності стала звістка про народження довгоочікуваного сина, після чого вона тихо відійшла. Батько ж покинув його двісті років тому, під час вторгнення Темряви на їхні землі. Так на його плечі лягло ярмо корони.

Уже зараз, у своєму віці, він усвідомлював, наскільки молодим і недосвідченим був тоді, наскільки зломленим — смертю єдиної близької людини. Але попри це зумів гідно взяти владу у свої руки, зміг відбити напад Темряви й врятувати світ від Хаосу — завдяки жагучому прагненню до знань, стародавній родинній бібліотеці, доволі сильним здібностям у ритуалістиці та безцінному Віліану. Але навіть тоді він не зміг би впоратись самотужки. Ритуал вимагав не одного мага. Скликавши правителів інших королівств, разом вони змогли відбити загрозу.

У коридорі пролунав гучний, поспішний стукіт кроків. Потому в двері голосно постукали.

— Увійдіть!

У кабінет майже влетів капітан Фоур — командир Хойр-форту, однієї з двох фортець, зведених ним для дозору та відбиття атак у разі прориву істот Темряви на їхні землі. В кожній з фортець — як у Хойр-форті, так і у Венстр-форті — було по п’ятсот воїнів-магів, які несли службу на кордоні, захищаючи мешканців від нападів місцевих тварюк. 

Розриви траплялись поодинці й рідко, але під час атаки з них виривалось чимало породжень Темряви, і тільки маги могли з ними впоратись. На щастя, розрив був завжди в одному й тому ж місці, тож воїни справлялися — хоч і не без втрат.

Лір Арходас поглянув на того, хто увійшов, і відразу по його вигляду зрозумів — трапилося щось серйозне. Капітан Фоур був блідий, руки тремтіли, ноги підкошувались від утоми, а на вилиці темнів поріз.

— Капітан Фоур, що сталося? — король стрімко підвівся з крісла й рушив назустріч гостю.

— Ваша Величносте... під час вечірнього обходу стався розрив. Я направив солдатів до місця порталу, але... Поки вони добиралися, відкрилося ще кілька. Істот було надто багато. Ми билися з останніх сил. Я навіть послав за підкріпленням до капітана Оріса. Коли він прибув, нас залишилося менше половини. Разом нам вдалося загнати тварюк назад, але... втрати серед магів дуже великі. Багато загиблих і поранених. Я вирішив доповісти особисто, Ваша Величносте, — капітан стомлено схилив голову.

Лір Арходас схопив капітана за руку й ошелешено спитав:

— Ти сказав — кілька розривів?

— Так, Ваша Величносте. Їх було близько десяти.

Король з жахом дивився на бліде обличчя капітана. Його погляд випромінював крижаний спокій, та всередині наростала тривога.

— Темряву було запечатано. За всі ці двісті років ніколи не відкривалося більше одного порталу... 

 Лір поглянув у вікно.

— Це може означати тільки одне: знайшовся той, хто вирішив Її покликати знову…