Ірен Кларк - Гра без правил, Ірен Кларк

1

Лана

— Клянусь, Максе, я б тебе вбила.

Я не жартувала. У мене реально був би вибір: або задушити його власними руками, або просто дочекатися, поки це зробить хтось інший.

Він ліниво підняв погляд, відсьорбнув віскі з келиха і вдав, що мене тут немає. Ну так, звичайно. Лана сама себе придумає, сама себе знайде і сама себе витягне з задрипаного нічного клубу, де її бос, особа дуже важлива і надзвичайно смертна, вирішив провести вечір у компанії дівчат, чиї імена, впевнена, він навіть не питав.

Я притиснула пальцями перенісся, щоб не розірватися від злості.

— Скажи мені, будь ласка, яка куряча сліпота змусила тебе втекти від охорони й приплентатися сюди? Ти хоч розумієш, що більше половини міста хоче бачити тебе в могилі?

— Мм… — він зробив вигляд, що серйозно задумався. — Я б сказав, що не половина, а дві третини.

Я видихнула.

— Ну, тоді, може, не будемо давати їм такий шанс?

Макс знизав плечима й відкинувся на спинку дивана.

— Перестань, Лано. Не будь занудою.

— Занудою?!

Я відчула, як мене охоплює праведний гнів.

— Ти називаєш мене занудою після того, як я витратила цілий вечір, бігаючи по злачним місцям цього міста в пошуках твоєї задниці? Ти розумієш, що в мене був єдиний вихідний? Єдиний! Знаєш, що я хотіла зробити? Просто лежати, їсти щось жирне і дивитися тупий фільм, який би я через п’ять хвилин почала ненавидіти, але все одно додивилася б, бо мені було б лінь шукати щось інше! А що я роблю натомість? Шукаю, де мій бос цього разу ризикує власним життям!

Макс глянув на мене так, ніби я була істеричною дружиною, що зловила чоловіка на зраді.

— Ну, ти ж мене знайшла. Все чудово.

— Не чудово!

Я стиснула кулаки.

— Ти взагалі усвідомлюєш, що хтось міг просто зайти сюди і пришити тебе за п’ять секунд? Або, ще краще, дочекатися, поки ти, перепрошую, натанцюєшся, виведеш своїх «подружок» надвір і там тебе спокійно грохнуть?

Макс скептично підняв брову.

— Що за безпідставна агресія?

Я мало не задушила його поглядом.

— Безпідставна?! Я…

Я замовкла, тому що він підняв руку, зупиняючи мою тираду.

— Лано, це твоя робота. Ти отримуєш за це гроші. Чудові, до речі, гроші.

Я закліпала очима.

— Ага, ясно. То давай так. Я зараз просто вийду звідси, поїду додому, а ти тут далі насолоджуйся своїм вечором, бо, вибач, але мене не влаштовує те, що замість перегляду ідіотських серіалів я повинна ганятися за своїм босом, ніби він зірвався з повідка.

Він ледь помітно всміхнувся.

— Ти мене обожнюєш.

— Я тебе ненавиджу.

— Ой, не бреши.

Я стиснула зуби.

— Знаєш що? Іди до біса, Максе.

Він підняв келих у жесті тосту.

— Та я вже там, Лано. Уже там.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍