storyteller marshmallow - Зі спогадів падшого ангела, storyteller marshmallow

Весь день я провела з ним. Познайомилася з багатьма його друзями, приятелями, викладачами та однокурсниками. Деякі з них цілком цікаві, але є й такі, з якими краще навіть не перетинатися. І жоден не схожий на мого хлопця.

Непомітно промайнув рік моєї роботи на землі. Я щоранку спускалася вниз, щоб оберігати свого чоловічка. Іноді, коли він довго не міг заснути, я залишалася в нього на ніч. Повільно опустившись на шафу навпроти ліжка, спостерігала за ним.

Сама того не помічаючи, я дуже прив’язалася до нього. Тепер не могла уявити жодного дня без своєї роботи. Щойно перші промені опускалися на землю, я вже була поруч із ним, ловлячи кожну мить. Його усмішка, сміх, лагідний погляд, смуток в очах - усе те, без чого я дуже сумувала. Мені подобалося гратися з ним - завжди виходило весело й кумедно. Напевно, все залишалося б так і далі, якби в його житті не з’явилася Вона - така собі Снігова королева: біла, майже прозора шкіра, лляні кучері та пронизливий, холодний погляд.

Я дивилася на неї і ніяк не могла зрозуміти, чим вона могла його зацікавити. Не буду сперечатися, за земними мірками вона дуже приваблива. Але що ця крижинка може дати йому, окрім холоду?

Нічого, - відповіла на своє ж запитання я.

Просто він полюбив її. Любов не піддається поясненню, не підвладна законам, правилам і теоремам, виведеним на землі. Хоча я-то знаю, звідки вона береться. Просто пустотливий Амур укотре вийшов на полювання, і цього разу його здобиччю став мій хлопець.

Тепер мій чоловічок проводив увесь свій вільний час із нею. Дарував їй свою ніжність, усмішку, зігрівав своїм теплом і всіляко оберігав її.

Мені ж вона не сподобалася з першого погляду. Я злилася на неї, на себе. Дивно, зі мною таке вперше. Ви навіть уявити собі не можете, хто був її ангелом. Я й сама не вірила, доки не побачила, як він за нею виляє. Так, це був саме той нахаба, який мало не забрав моє місце. Побачивши це, я була подвійно проти знайомства мого хлопчика з цим кристаликом льоду.

Щодня в серце встромлялися тисячі голочок ревнощів, і я не могла нічого з цим вдіяти. Я не розуміла, що зі мною відбувається, і не знала, як це виправити. За будь-якої слушної нагоди намагалася зачепити її, відкрити моєму чоловічкові очі, але він не бачив моїх пересторог. Стріла Амура влучила точно в ціль, і я була не в змозі витягнути вістря любові з його серця.

Доводилося миритися з цим, але тепер дедалі частіше я шукала можливість полетіти вгору: посидіти на хмаринці й подумати. Підрахунок зірок останнім часом перестав мене цікавити, я розглядала хитромудрі малюнки, в які вони складені. Я шукала на небі будь-яку дрібницю, що нагадувала його.

Спочатку я думала, що все мине, що любов вийде з його серця як звичайне захоплення, але з кожним днем надія на це танула, як повільно, але вірно тане березневий сніг під весняним сонечком.

Усе зруйнувалося, розбилося, як крихке скло, того дня, коли вона вперше залишилася в нього на ніч. Я сиділа, закусивши губу, на підвіконні, чула, як почастішало їхнє дихання, і бачила, як з’єднуються їхні тіла в єдине ціле.

Не витримавши цього випробування, я стрілою злетіла вгору. Небо раптом затягнулося великими темно-сірими хмарами, які, як грізні велетні, накрили собою все місто. Мить — і почулися перші краплі дощу, впали перші щирі й чисті сльози ангела.

Якщо ви думаєте, що ангели не вміють відчувати, ви глибоко помиляєтеся. Вони дуже ніжні й вразливі, їх легко образити, зруйнувати їхню непорочну душу. А дощ за вікном усе йшов і йшов. Повільно стікаючи з даху тонкою цівкою, він барабанив по шибках і збирався у величезні калюжі печалі — печалі маленького і безпомічного ангела.

Тихо плачучи, я зовсім не помітила, що нахабний янгол теж покинув свою підопічну і, як ні в чому не бувало, чистив свої крила. Маленькі крапельки дощу стікали по моєму обличчю, аж раптом ліворуч, у ділянці грудей, щось стиснулося, і я відчула гострий нестерпний біль.

Тривога і страх, як сталеві ланцюги, скували мене. Пересиливши все це, я різко рвонула вниз до мого хлопчика. Долетівши до знайомого вікна й побачивши його, я зрозуміла, звідки взявся цей біль. Він сидів на ліжку і злякано дивився на Неї.

Вона лежала нерухомо, зазвичай прозоро-біла шкіра стала ще білішою. Ледве відірвавши погляд від пари, я побачила її хранителя і темного ангела. У свідомості промайнула думка - це кінець. Більше не буде перешкод, більше не буде королев, мій хлопчик залишиться тільки моїм, я завжди буду з ним.

Голова гуділа від такої кількості думок, у вухах усе дзвеніло... У цьому стані я випадково зловила його погляд. Біль, нестерпний біль, той, що повільно руйнує все навколо, наповнював його. В очах я прочитала страх і жах - жах втратити її. Я не пам'ятаю нічого, знаю тільки, що в пам'яті наче молоточком стукали слова: "утримати будь-яким шляхом". Спогади назавжди збережуть цей погляд, сповнений жаху, страху і печалі.

За секунду кімната наповнилася людьми — всі вони були в білих халатах. Усі захекані, вони одразу почали робити якісь маніпуляції з її тілом, але я прекрасно знала, що цим вони навряд чи їй допоможуть. Я повинна діяти, інакше буде пізно, — промайнуло в моїй голові.

В одну мить я підлетіла до темного ангела. Я точно не пам'ятала, що йому говорила, у пам'яті залишилися лише уривки нашої розмови. Він говорив:

— Пробач, я не винен, що він не зміг її вберегти. Тепер вона має йти зі мною.

— Ні, ти не можеш так вчинити, не можеш! Що ти хочеш натомість? — кричала я, що є сили.

— Не розумію тебе, — байдуже й спокійно відповідав він. — Твоя людина жива й здорова, що тобі ще треба?

— Хіба ти не бачиш, як йому погано? Я хочу, щоб вона жила! Зроби це, будь ласка, — благала я його.

— Ні, я не можу, не маю права.

— Що ти хочеш? Я віддам тобі все, що ти попросиш, тільки виконай моє прохання, — з останніх сил просила я.

— Так і бути, миле створіння, я роблю це лише тому, що ти мені дуже сподобалася. Але пам'ятай про те, що ти говорила — тепер ти моя боржниця.