Марі-Анна Харт - Тіні забутих гріхів, Марі-Анна Харт

— Я багато чув про тебе цікавого, Бакстер, — нарешті сказав він. — Подивимось, чи ти така ж небезпечна, як намагаєшся здаватися.

Він розвернувся і, не озираючись, вийшов із бару, залишивши її з думками, які вона воліла б не озвучувати.

Бакстер залишилася стояти за барною стійкою, її серце все ще билося швидше, ніж зазвичай. Вона чула, як двері закриваються за Хантером, але його присутність все ще залишалася в повітрі, ніби тінь, що не відступає. Вона не могла забути його погляд, його слова. Щось у ньому було таким нещадним, таким розумним і водночас небезпечним, що змушувало її почуватися вразливою.

Зітхнувши, Бакстер знову зайнялася своєю звичною справою — протирала бар, хоч і не звертала уваги на те, що робить. Її думки крутилися навколо Хантера, навколо його слів. Що він міг знати про її минуле? Що він мав на увазі, коли говорив про "нашу зграю"?

Вона намагалася відкинути ці думки, але вони не давали їй спокою.