Сергій Олексійович - Знайти дівчину за сто днів , Сергій Олексійович

Треба ще прикладів? Залюбки! Живе дівчина, а через будинок хлопець. Вони вчаться в одній школі. Тільки в них там якась не велика різниця у віці. Вони, як ви вже здогадалися, не помічають один одного. Та потім, якось одного разу йдуть в одній компанії у клуб. І зараз вже мають трьох дітей. Це все я веду до того, що наше від нас не втече. І марно шукати щось на іншому кінці світу, як наша доля чекає нас десь біля під'їзду. Чи живе у нашому будинку.

Мій товариш шукав собі дівчину де завгодно. Та в підсумку одружився з тою, хто жила поруч з ним на одному поверсі, в одній перегородці.

Чи ще приклад. Жили собі хлопець та дівчина. Вони подобались один одному. Та він пішов до армії. Вона одружилася. Потім хлопець той прийшов з війська та теж одружився. А в підсумку через десять років вони таки розірвали свої старі відношення та зараз живуть разом. От як повинно бути, то так і буде. Хоч я не займався дослідами та якось життя показує, що саме так все і є..

І ще от з мого життя. Може і були якісь такі шанси. Може треба було зробити інакше. Та чого тепер про це думати. Бо все одно машину часу ще не вигадали. Повернутись в минуле неможливо. То було й було. Та я і сам про це все не жалкую. Бо були випадки, коли в моє життя поверталися ті, кого я раніше кохав та в нас не склалось. А ось тількі кохання моє до них проходило, як вони тут, як тут. Мов ми все зрозуміли, давай будемо разом. Та я вже викреслив їх зі свого серця. Тому звісно "до побачення".

Отак і я зараз пройшов до рішення провести такий собі експеримент на самому собі. Якщо нічого не робити та спеціально не шукати нікого, що з цього вийде?

А можливо я не хочу бути активним через те, що досі ще кохаю одну людину. Мені її дуже не вистачає. І так я іноді, особливо, коли приходить вечір, думаю про неї. Мені здається, що ось-ось вона повернулася. Та я знаю насправді, що вона пішла назавжди. Розумію, якщо так сталося, то бігати за нею я не стану. Просити, умовляти теж. Особисто я не відчуваю себе винним в тім, що сталося. Якщо людина пішла, то не кохала. То чи варто боротися та марнувати життя на жаль та негатив? Якщо доля - то вона повернеться. Якщо ні, то ні. Але зараз я не відчуваю потреби бігати та вмовляти. Бо знаю, що це скоріше за все буде марно. А ще через повагу до себе. Краще витрачати час на те, що є в мене зараз. Є люди, які мені пишуть та якім я дійсно потрібен. Є ті, кому треба моя підтримка та любов. Хай це просто друзі. Та вони зараз зі мною, а що до кохання та коханої людини, дівчини, то життя та час все розставлять по своїх місцях. Я в це вірю!

23 жовтня
День четвертий

Ні, ну якщо у Вас все вийде, то можливо знайти кохання свого життя чи там дівчину для відносин і за день, і за тиждень. А може і за півдня. Та, як вже і казав, не збираюсь поки, що проводити якихось активних дій. Мені цікаво чи дійсно ото висловлювання, що "наше кохання від вас нікуди не дінеться" і що, як кому суджено зустрітися, то вони обов'язково зустрінуться.

Відразу чомусь згадав один вислів. Десь читав набагато раніше, що не можна витрачати свій час на тих хто не дивиться у ваш бік. Можливо в цьому щось є.

Хоч, наприклад я, як раз соромлюся дивитися на жінок які мені подобаються. Але в деяких випадках, ти ж бува, йдеш, а на зустріч гарна дівчина. Ну, то для тебе вона гарна, бо у кожного свій смак. От ти їй посміхаєшся і бува, так, що і вона посміхнеться тобі у відповідь. Це дійсно приємно.

Що стосується, до речі, соціальних мереж, то це табу. Там я собі нікого не шукаю. Бо одне діло, коли людина ось тут поруч. Прийти, порозмовляти. Погуляти. Обійняти. А в тому ж Фейсбуці? Що там можна зробити? Немає ніякого сенсу та бажання витрачати час та енергію на безперспективний флірт та залицяння. Бо, як показала практика - це не до чого не веде. Ну може комусь і пощастило. Та я прийшов до висновку, що це все сурогат та підміна справжніх відносин. Людина. Кохана людина повинна бути поруч. На відстані протягнутої руки. Звісно, якщо це можливо. Ні, ні. Більше ні яких віртуальних закохань! Все повинно бути по справжньому!

Що стосується якихось моїх конкретних дій в цьому напрямку, то я думаю та аналізую усі попередні відношення та зустрічі. Може я дійсно не те робив і не там шукав та дивися. Іноді я, як ота сорока - все, що блищить, то й моє. Так. Дуже часто так буває, що в гонитві за яскравим личком ми щось таке головне втрачаємо.

В книгах по психології дуже часто пишуть про те, що треба задавати собі таке питання - а що я б зробив, якби знав, що все в мене вийде?

От я себе і питаю, а щоб я зробив? До кого підійшов? Кому б запропонував жити разом?
Звісно, що ми повинні мати щось спільне. Якісь однакові звички та погляди. Наприклад я люблю природу. А може жінка, яка мені подобається, любить сидіти вдома та дивитися телевізор. А я вже, мабуть, років за чотири його не дивлюся взагалі. Чи там я люблю читати книжки, а моя супутниця за все життя прочитала тільки інструкцію до телефону. І все в такому ж напрямку. Хтось любить театр, а хтось диван. Зрозуміло, що по першому погляду деякі речі вгадати неможливо. І те, що зовнішність дуже часто бреше, то те зрозуміло. Та все одно, багато чого можна зрозуміти по тому, як і в що людина вдягається, та як вона себе веде зі своїм оточенням. Риси обличчя теж скажуть про те, якій в людині може бути характер. Зачіска. Та усі інші зовнішні речі. Про це багато пишуть у різних книгах. Та мені здається, якщо ви дивитеся на людину і думаєте: О, теж так би вдягався, якби був дівчиною, то це вже багато  про, що говорить. От, наприклад мені подобається жінка. Та мені не подобається, як вона вдягалася в влітку. То скоріше за все навряд чи в нас буде щось спільне. А от жінка з банку у своєму рожевому пальті справили на мене аби яке враження. І я розумію, що ми з нею обов'язково знайшли спільну мову. І вона гарна людина. І якщо все б залежало тільки від мене, то хай би це була вона. Та ні. Вона така. Ах! Я від неї в захваті. Приємна. Мені все в ній подобається від обличчя  до фігури. І така вона помітно, що виховна та чемна людина.