Агне Ашкелянець - Виклик, Агне Ашкелянець

Частина перша — Ніж у горлі

1998 рік

Він бачив таке вперше. Чоловік бив жінку в обличчя, рвав на ній одяг та пристрасно цілував.

Він не знав, що вдіяти. Врешті помітив ножа, що лежав поруч із злодієм. Тихо підійшов та взяв зброю до рук — холодне лезо приємно торкнулось шкіри, — а тоді вдарив чоловіка в шию.

Із тих пір відчував потребу вбивати та не міг зупинитись.

***

2008 рік

Сара Максвуд слухала урок біології розсіяно, бо мріяла про випускний. Школа дістала її, що ж тут казати! А про батьків, котрі вічно контролюють, і маленького егоїстичного братика Дена краще взагалі мовчати! Слова вже закінчились, принаймні пристойні. Сара спробувала сконцентруватися на майбутній контрольній роботі, про яку із захопленням розповідав молодий біолог Дік Уотман.

«Та що він взагалі знає про життя! — роздратувалась дівчина. — Лише вміє розрізати дохлих жаб та діставати нутрощі! Ідіот лощений! Та хіба в нього є проблеми? Красуня-дружина, робота, гроші батьків-підприємців, сам виродком не є! Скільки ж дівчат в нашій школі закохались?! А от я все роблю сама: і з батьками борюсь, і гроші так важко заробляю! Щастить завжди недоумкам!»

Сара виглянула у вікно й помітила кузину та кращу подругу Джессіку Нарт, котра гуляла з якимось брюнетом. Джессіка теж побачила дівчину і поманила пальцем. Сара довго не думала: зібрала речі, піднялась із-за парти й попрямувала до виходу. За спиною почувся розгублений голос біолога:

— Е… ви куди, міс Максвуд?

— Від гріха подалі! І від дохлих жаб теж! — відрізала дівчина перед тим, як гримнути дверима.

Біолог вражено подивився на клас, та ніхто з присутніх навіть не ворухнувся. Наче Сара Максвуд завжди дозволяла собі таку вільність.

Джессіка розвіталась із черговим кавалером, на котрого проміняла нудний урок біології, та чекала на подругу. Сара зʼявилася скоро, вигляд у неї був роздратований, навіть лютий.

— Тобі не здається, що краще взагалі не йти на урок, аніж прогулювати його під вікнами? — невдоволено почала вона.

— Ні. Якби я не з’явилась тут із Дроґтелом, ти все ще сиділа б на біоложці й готувалась до контрольної.

— А ти обираєш не готуватись?

— Ти ж знаєш, як я навчаюсь. У школу приходжу, а на уроки — майже ні. Я віддаю перевагу тому, аби вбивати одним пострілом: прийти на контрольну, скласти її на «А з плюсом» і все. Для цього не потрібно відвідувати заняття.

— А відвідувати кабінети психолога через прогули?

— Усіляке буває. Ти мені краще скажи, чому ти така неврівноважена?

— А якою ще мені бути? Слухняною маленькою Сарою? Помрій! Предки взагалі вибісили! Сил немає. Мати прийде, покричить, дасть цілий фонд роботи!.. Як Попелюшці назуй! Учора мене вигнали з магазину, бо через неї я вкотре спізнилась на зміну!

— Тихше, нас можуть почути діти.

— Усі діти зараз на заняттях. Та ще й цей малолітній тиран!

— Директор?

— Та при чому тут директор?! — вибухнула Сара. — Ти хоч на хвилинку можеш забути про свої любовні втіхи?! Чи для тебе не існує нічого, крім цього?! Ти вже задрала міняти хлопців, як лак для нігтів! І не дивись на мене так! Уся школа знає, що ти звабила нашого молодого директора! Добре, що хоч переспати не додумалась!

— Знаєш, у твоїй кризі винна не я! — відрізала Джесіка. Вона хотіла ще щось сказати, та махнула рукою і пішла геть.

Сара жбурнула розлючений погляд і відвернулась.

«Теж мені подруга!» — подумала вона, роздивляючись школу. У очах підозріло защипало.

— А ти чому не на уроці? — підійшла ще одна подруга, вже не настільки близька, Черіл Лайкед.

— Хочу запитати те саме у тебе?

— Ох, яка нормальна людина піде в понеділок на перший урок? — Черіл уважно глянула на Сару. — А де Джессіка?

— Десь на стадіоні. Я посварилась з нею.

— Та невже?! — Черіл викотила і без того великі очі. — Це жахливо! Як ви могли?! Що я людям скажу?!

— А нічого, — з’явилась інша подруга, Наталі Ядмінс. — Вони помиряться.

— І не думайте! — підстрибнула Черіл. — Це буде сенсацією! Дует, який разом із дитячого садка, раптом розколовся! Це підвищить рейтинги нашої тусовки!

— Які рейтинги, Чері? — Наталі здивовано подивилась на дівчину. — Це ж дружба. Та й на розколах рейтингів не зробиш.

— Усе так, але людям подобаються скандали! Усі говоритимуть про нас!

— Усі говоритимуть лише про нас із Джессікою, — Сара стисла кулаки, — і зловтішатимуться. Тільки я їм такої можливості не дам!

Наважившись, дівчина побігла до шкільного стадіону.

Джессіка вже була там. Не робила нічого іншого, окрім того, для чого її створила природа — кокетувала з командою баскетболістів.

— Була «зона»! — оголосила вона, спостерігаючи за грою.

— Джессі, ти для нас — знахідка! Усе помітиш! — відізвався високий брюнет, Ділан Паркер.

— Та що ти! Завжди рада старатись! — усміхнулась кокетка. — Майку, зігнись нижче, інакше втратиш мʼяч! Ех, не вмієте ви грати!

Хлопці здивовано глянули на Джессіку й уже були готові запропонувати їй повчити, як зʼявилась Сара.

— Джессіко, — сказала вона. — Треба поговорити. Останнім часом я поводила себе неадекватно, і... і ти дійсно не винна в тому, що відбувається зі мною...

— Та годі. Я не серджусь на тебе. — Кокетливий погляд змінився на теплий. — У кожного з нас бувають провали. Я тебе чудово розумію й пішла, бо бачила, що тобі потрібно побути наодинці.

— Завжди знала, що ти зрозумієш! — сказала Сара, обіймаючи подругу.

Баскетболісти переглянулись і продовжили гру.

***

Ніхто вже й не памʼятав, як Бекстріт став центром найвідоміших тусовок міста. Компанії підлітків, що тут збирались, були найрізноманітнішими. Серед них опинилось й Братство нічних ілюзіоністів (НІ).

Члени Братства поводились як звичайні шістнадцятирічні школярі. Прогулювали уроки (чи відвідували їх), сперечались із батьками й обговорювали всіх та все. Та ввечері, о дев’ятій їх чекало інше життя. Гарячий в усіх сенсах екстрим дарував ні з чим не порівнянні відчуття. Жодна пляшка алкоголю чи цигарка не могла з цим порівнятися. Саме пошуками екстриму й займалося Братство нічних ілюзіоністів. Принаймні, раз на тиждень вони прагнули зробити щось відверто ризиковане.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍