Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

Джейкоб глибоко вдихнув, намагаючись усвідомити свої відчуття. Замість полегшення він відчув лише порожнечу, яку залишила війна, і тягар спогадів, що супроводжував його. Він усвідомлював, що це місто, як і він сам, має свої невидимі, але глибокі шрами. Його повернення сюди не було випадковим; це було місце, де все почалося, де йому потрібно було розплутати вузли минулого і знайти шлях уперед.

Під звуки далекого шурхоту шин і приглушеного шуму міста, Джейкоб повільно прямував до таксі, не поспішаючи, ніби кожен його крок був частиною ритуалу повернення. Талса чекала на нього, і він знав, що цей шлях приведе його до зустрічі з минулим — обличчям до обличчя, у самому серці міста, яке колись було його домом.

Кожен його рух був виваженим і точним, як у часи служби — відточений до досконалості завдяки дисципліні та практиці. Проте під цією зовнішньою витонченістю ховалася боротьба, безкінечні ночі, проведені на позиціях, моменти, коли кожна секунда могла стати останньою. Військовий досвід  Джейкоба формував його характер — навіть у повсякденному житті його вчинки та рішення були зваженими та продуманими.

Тепер, повертаючись до Талси, Джейкоб знову намагався знайти своє місце у світі, де більше не було місця для військових стратегій і тактик. Це місто, яке він колись знав, тепер здавалося ілюзорним і загадковим, як і сам Джейкоб — чоловік, чиї глибокі спогади і бойові спогади залишили слід на його душі та тілі.

Таксі мчало вулицями Талси, і Джейкоб дивився через вікно, спостерігаючи, як місто, яке він колись знав, повільно змінюється на його очах. Нові будівлі, розкішні готелі та незнайомі вуличні ліхтарі не давали йому впізнати рідне місто. Місто, яке здавалося таким знайомим у його спогадах, тепер було переповнене новими обличчями, новими пам’ятками і спогадами, що ніколи не існували у його минулому.

Водій таксі, літній чоловік з привітним обличчям і сивим волоссям, періодично поглядав на Джейкоба через дзеркало заднього виду. Він помітив, що пасажир виглядає розгубленим, тому вирішив трохи поговорити.

"Давно не був у Талсі, хлопче?" — запитав водій, усміхаючись.

"Так, вже близько десяти років," — відповів Джейкоб, намагаючись упорядкувати свої думки. "Я служив у армії, а тепер повернувся."

"Військовий, значить. Тепер зрозуміло, чому ви виглядаєте так, ніби опинилися в іншому місті. Тут багато чого змінилося. З початку 2000-х сталося чимало змін."

"Я помічаю. Тут справді багато нових будівель. Вулиці виглядають зовсім по-іншому. Я, здається, загубився."

"Це правда. Талса змінилася. З моменту, як закрили нафтові родовища, місто зазнало значних перетворень. З'явилися нові райони, культурні центри, а також безліч нових кафе та ресторанів."

"Кафе? Ресторани? Я не пам'ятаю, щоб тут було щось подібне."

"Так, я сам дивуюсь, як швидко все змінюється. Кілька років тому тут відкрили великий культурний центр, музей сучасного мистецтва. А в центрі міста тепер є новий парк, де люди часто гуляють. Це зовсім новий час для Талси."

Джейкоб задумався, спостерігаючи, як вулиці змінюються з кожним новим кварталом. Місто, яке колись славилося своїми старовинними будівлями та простими вулицями, тепер стало місцем, яке він ледве впізнавав. Він відчував, як ностальгія переплітається з розчаруванням, поки нові назви та локації заповнювали його свідомість.

"Здається, Талса значно еволюціонувала," — сказав він, намагаючись віднайти хоч частинку свого колишнього зв’язку з містом.

"Так, це правда. Але, незважаючи на всі ці зміни, Талса зберегла свою сутність. Люди тут залишилися такими ж доброзичливими та відкритими. Ви знайдете свій шлях, якщо вирішите залишитися."

Джейкоб кивнув. Вони проїжджали повз нові будівлі, фонтани та торгові площі, і він усвідомлював, що, хоча місто змінилося, його власне місце в ньому залишалося так само невизначеним, як і раніше. Коли таксі завернуло на вулицю, де знаходився його тимчасова зупинка, Джейкоб глибоко вдихнув і, дивлячись на фасад будівлі, приготувався до нової глави свого життя в Талсі, яка тепер була для нього чужою, але все ще жвавою частиною його минулого.

Таксі зупинилося біля перехрестя дороги, і Джейкоб нарешті відчув, що може вільно висловити свої думки. Водій, повернувшись до нього через дзеркало заднього виду, все ще усміхався доброзичливо.

"Куди вам їхати?" — запитав водій, простягаючи руку до навігатора. "Яка адреса?"

"До батьків," — відповів Джейкоб, його голос наповнювався теплом і ностальгією. "Я давно не був удома, і тепер вирішив повернутися."

"Розумію," — кивнув водій, натискаючи кнопки на своєму пристрої. "Це важливо — мати можливість провести час з родиною. Ви досить довго були далеко?"

"Дуже довго," — зітхнув Джейкоб, намагаючись знайти слова, щоб передати свою тугу. "Я служив в армії. Війна в Іраку, десять років… це тривалий час, і я провів його далеко від дому. Тепер, коли я нарешті повернувся, це як повернення в місце, яке все ще моє, але водночас таке далеке."

"Це, напевно, важко," — відгукнувся водій з розумінням. "Місто змінюється, але родина завжди залишається, як і наші спогади про неї."

"Так, саме так. Я сумував за батьками, за домом. За простими моментами, які колись здавалися звичайними — вечірніми розмовами за кухонним столом, домашнім затишком… Війна не залишає багато місця для таких моментів. Я скучив за цим."