Акта - Сукня, Акта

— Не треба грошей, проходь, тільки давай на «ти», добре? — Запропонував хлопець, впускаючи мене в квартиру.

— Добре.

— Не хвилюйся, чіплятися не буду. Ляжеш на дивані, у вітальні, я тобі зараз постільну білизну дам.

— А я буду, — відповіла я і з підступною усмішкою подивилася на нього. Женя якось недовірливо на мене подивився, — Та я жартую, чого ти. Подивися на мене, які приставання, мені зараз подушку з ковдрою і все, клієнт готовий.

— Ось, тримай, — він простягнув мені постільну білизну і свою футболку, складену стопочкою, — На добраніч!

— А? — Я підняла футболку і підняла одну брову, дивлячись на сусіда.

— Ну, ти ж не спатимеш у своїй сукні? Інакше навіщо я тоді блискавку розстібав? — Сказав він і підморгнув мені.

— Добраніч! — Сказала в слід йому я і, переодягнувшись, звалилася на диван, сховалася ковдрою і заснула. Звичайно, якби про це дізналася моя мама, по головці вона б мене не погладила, тому що напроситися до незнайомої людини ночувати, це було вкрай нерозумно, але я просто спишу все на випитий алкоголь і намагатимусь про це не думати.

Ранок почався не так райдужно і чудово, як міг би. Через жахливу спеку, що стояла на вулиці спати, вже було неможливо о сьомій ранку. Якийсь сусід зверху вирішив доробити свій ремонт рано-вранці, не боючись моїх гнівних прокльонів на тлі похмілля. Прокинувшись, мені шалено хотілося пити і прийняти холодний, підбадьорливий душ. Перше взяло гору, тому в одній футболці та спідній білизні, я почала блукати чужою квартирою в пошуках кухні та води.

Відкривши дверцята холодильника і видививши звідти пляшку води, я відкрутила пробку і почала жадібно поглинати таку бажану рідину.

— Не варто було цього робити, зараз буде ще гірше, ніж було, — сказав хтось за моєю спиною, від несподіванки я випустила пробку і мало не поперхнулася.

Обернувшись, у проході на кухню я побачила якогось незнайомого мені хлопця, це точно був не сусід Женя, який розстібав мені блискавку і пустив переночувати.

— Ви хто? — кашляючи спитала я.

— Вибач, не хотів тебе налякати, я товариш Женька, у чиїй квартирі ми знаходимося, а Ви дівчина, хто? — з цікавістю спитав незнайомець.

— Сусідка.

— Блін, ну ось чому йому завжди так щастить, такі сусідки ефектні поруч живуть, мене, до речі, Ігорем звуть.

— Ліна, — відповіла я, роблячи невеликий кивок головою. Обернувшись, я випадково зачепила щось, що стояло на тумбочці, це щось з гуркотом звалилося на підлогу і розбилося в брязкіт, залишаючи багато уламків різних розмірів. Я в мить протверезіла, посерйознішала і, якщо чесно, злякалася.

Ця гора суцільних уламків виявилася якимось кубком. Блін, ну ось треба було саме мені, саме зараз.

Товариш, який прийшов до сусіда, стояв і просто не ворушився, намагаючись не видавати жодного звуку.

— Блін, блін, блін! — панікувала я, метуючись з одного кута кухні в інший поки не побачила совок і віник.

Як тільки я почала ліквідувати наслідки свого рукожопства на кухні вже з'явився Женя, і тепер вони разом з другом пильно дивилися на мене.

— Женю, вибач мені будь ласка, я така незграбна, правда, я не спеціально, це само якось вийшло, я все тобі відшкодую за цей кубок. Адже це був кубок, так? — белькотіла я, переступаючи з ноги на ногу.

Вони дивилися на мене ще секунд п'ять, після чого їх вразив шалений сміх, вони були готові мало не хитатися по підлозі.

— Я щось не те сказала? — вирішила перепитати я, так як у мене почало розвиватися почуття, ніби я в дурдомі.

— Ні, все так, просто мабуть цьому «кубку» не судилося вижити, ми тільки вчора з Ігорем його клеїли, але сьогодні йому хана, вже без варіантів.

Після цього мені також стало смішно. Наш сміх заглушував дзижчання сусідського дриля, а з очей у всіх трьох починали котитися сльози.

— Ну що, може ми все-таки поїмо морозиво, а то ще трохи, і воно зовсім розтане, заразом пом'янемо Женькин кубок!? – заявив Ігор, дістаючи з нізвідки велике відро морозива.

Ось так, чергою випадкових дій і подій моє життя змінилося: поїздка на весілля подруги, покупка офігенної смарагдової сукні, яка стала приводом для знайомства з красенем сусідом, який не кинув мене в біді. Похмілля, через яке я розбила його кубок і морозиво , яке ми, вважаючись вже товаришами, їли спекотним, раннім, суботнім ранком серпня.

Зробіть те, на що ви б ніколи не наважилися, і життя може подарувати вам яскраві, незабутні моменти, які можуть призвести до кардинальних змін!

Кінець