Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови, розділ 8-3, Вальдемар Лисяк

Мікеланджело, Юдита і Олоферн, Конрад Мейт, Юдита, Bayerisches Сікстинська Капелла, Ватикан (1509) Nationalmuseum, Мюнхен (1515) Тіціано Вечелліо, Юдита з головою Олоферна, Ян Сандерс ван Хемессен, Юдита, Galleria Doria-Pamphili, Рим (1515) Art Institute of Chicago, Чикаго (1540)

Друге питання: чи є сенс розглядати його в інших категоріях, крім категорій статі?

Пітер Грін у своїй біографії Олександра Великого знаходить аналогію між вчинком Яхель і вчинком дружини Спітамена, правителя Бактрії; жінка Спітамена, на відміну від свого чоловіка, хотіла підкоритися Олександру і зробила це, принісши йому стовідсоткову гарантію підпорядкування (IV ст. до н. е.). Ми знаємо цю історію від Курція:

"Спітамен дуже любив свою дружину, тому всюди брав її з собою (...) Стомившись від труднощів, вона постійно просила його, вмовляючи його жіночою чарівністю, щоб він нарешті припинив тікати, і, оскільки вона не міг втекти від Олександра, намагалася його вблагати (...) Спітамен, однак, вважав, що ці вмовляння не є щирими, що його дружина хоче зрадити його і, впевнена у своїй красі, хоче якомога швидше віддати її Олександру (...) Вірний їй, він не переставав просити її відмовитися від своїх планів і погодитися терпіти все, що принесе їм доля; він сказав, що йому легше буде вмерти, ніж здатися. А вона почала пояснювати, що радить те, що їй здається добрим; може, по-жіночому, але добросовісно - все одно вона покладається на волю чоловіка. Спітамен, вражений її очевидною покірністю, наказав негайно приготувати бенкет. Коли він сидів там, важкий від вина та їжі, напівсонний, його віднесли до спальні. Як тільки його дружина зрозуміла, що він заснув глибоким і важким сном, вона вихопила меч, який сховала в складках сукні, відтяла йому голову і забризкана кров'ю (...) пішла в македонський табір, і наказала повідомити про це Олександрові (...) Коли цареві повідомили, що у неї з собою людська голова, він покинув намет...". (Квінт Курцій Руф, "Historiae Alexandri Magni", том VIII).

І це не дивно – вбивство царя, скоєне його дружиною, було традиційним видом скидання з трону, який практикувався від Семіраміди до Катерини II, яку недаремно називали "Семірамідою Півночі", хоча автори цього компліменту мали на увазі щось інше. Відставка царя його дружиною шляхом декапітації (відсікання голови) також має бороду, що сходить до грецької міфології, в чому переконався знаменитий Агамемнон, коли його дружина, Клітемнестра, відрубала йому голову сокирою (західний експерт з античності Роберт Грейвс, аналізуючи смерть Агамемнона, приводить кілька подібних ексцесів пізніших часів і припускає, що Клітемнестра вбила свого чоловіка, коли у нього в роті було яблуко, яке принесла йому саме вона). Всі ці жінки нагадують коханку Робесп'єра. Дружина "Непідкупного", який цурався жінок, була його єдиним коханням, Революція — і вона своєю улюбленою іграшкою, гільйотиною, відрізала йому якобінську черепушку... Для статуї Спітамена, що дрімає в монгольському степу, це не дивина, зрештою, їй нічим думати – у неї відсутня голова. Але подивись на його тінь.

Немає нічого в обличчі цієї жінки, що б виявило, чи глибоко вона занурена в зло, жорстокість і розпусту, і все ж вона мерзенна, як гадюка з казки, яку пригорнув дурний селянин, жорстока, як леді Макбет, і розпусна, як кошмари, що передують сну. Усміхнена золота маска на покритому виразками серці.

Там, далі праворуч, через розщелину, що прорізає степ, стоїть статуя грецького тирана Алі Тебелін-паші, а його супроводжує тінь Васіліки. Ось класична східна одаліска з мрій романтиків, улюблениця гарему, геометричне поєднання синусоїди оголених форм, великих еліпсоподібних очей, чуттєво-червоних овальних губ і лінійної нескінченності алебастрових рук і ніг із дзвінкими браслетами, що лзвенять в ритмі пестощів.

Алі Тебелін, паша Яніни, і Васілікі

Вона була християнкою з грецького села Пліхівістас, жителів якого, звинувачених у підробці монет, у 1804 році повісив Алі. Вона побігла благати його врятувати життя її матері та сестер. У захваті від її краси він зробив її королевою свого гарему.

Якопо Тінторетто (Якопо Робусті), "Юдита і Олоферн", 1555, Прадо, Мадрид

Караваджо, "Юдита, що відрізає голову Олофернові, 1607

Джузеппе Чезарі, Юдита з головою Олоферна, Джованні Бальоне, Юдита з головою Олоферна, Berkeley Art Museum, University of California Галерея Боргезе, Рим Артемісія Джентілескі, Юдита, яка відрізає голову Олофернові (1611), Museo Nazionale di Capodimonte, Крістофано Аллорі, Юдита з головою Олоферна (1613), Galleria Palatina (Palazzo Pitti), Флоренція Неаполь

Коли турки облягали Алі-пашу в Яніні (1821 р.), у нього після тривалого бою залишилася лише жменька вояків, і його можна було взяти за горло, але це було неможливо. Йшлося про його скарби, настільки великі, що сліпці співали про них пісні на дорогах Європи. Алі повів турецьких парламентарів у підвали свого палацу, показав їм цінності, покладені на дві тисячі бочок пороху, і сказав їм, що все це розлетиться, якщо султан не помилує його. До Стамбула відправили гінця і чекали рішення. Вірний слуга паші, офіцер Селім Цаміс, стояв біля бочок з порохом із запаленим факелом. Він мав загасити її лише в тому випадку, якщо йому покажуть домовлений знак — чотки, які Алі день і ніч не знімав зі своєї шиї, щоб до них не доторкнулися сторонні. Вдень їх ніхто не дотикався, а вночі Васіліки... Посилаючи чотки туркам, вона повторила Далілу, бо чотки Алі були волоссям Самсона. Побачивши знак, Селім погасив полум'я, 45 мільйонів піастрів потрапили до рук турків і паша Тебелін став безсилим. Після запеклої оборони