Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

- Зовсім нічого не відчуваєш, коли проводиш маніпуляції? - Я заперечливо похитала головою. - А коли мені кляп у рот запхнула, як ти це зробила? - Мені стало трохи незручно за те, що трапилося, і я винувато опустила голову, розповідаючи, як усе було насправді:

- Коли ти мене розбудив, то я була дуже зла і не контролювала себе, зі мною іноді таке трапляється. Отож я просто подумала, що було б непогано, якби в тебе в роті опинився кляп, і ти замовк би, - гадаю, Веалірійського найбільше здивувало те, що в мене так просто бажання виконуються, а не те, що я така злюка з самого ранку.

- Кхм... Корисне вміння, але з таким треба бути обережною. Якщо я в принципі ніяк не реагуватиму, то якби таке трапилося з імператором, можна і в темниці опинитися, - зауваження я зрозуміла і прийняла.

- Пробач, - пробурмотіла вибачення. - І за "кірдик Кіріану" теж, - якщо вже почала просити вибачення, то краще позбутися всіх гріхів разом.

- Ти мене теж, - я в нерозумінні втупилася в шатена, чекаючи від того пояснень. - Тоді ще, на Террії, я вважав тебе мисливицею за гаманцями, - оу, несподівано.

- А зараз ти так не вважаєш? - Усміхнулася і заломила праву брову.

- Ні, мені здається, ти щиро бажаєш щастя Філіпу. Так само було і з твоєю племінницею тоді, - я швидко кивнула, намагаючись відігнати непрохані думки. - Повернемося в особняк чи ще погуляємо? - Веалірійський помітив мою затримку і вирішив перевести тему нашої розмови в більш правильне русло.

- Я була б не проти ще прогулятися. Тобі не важко? - Я подивилася на драконеня, що дрімало на руках чоловіка.

- Ні, тим паче що можна зробити ось так, - він клацнув пальцями вільної руки, і малюк поплив у повітрі, сидячи на блакитній хмаринці.

- Оце такої! - Ледь не захлопала в долоні, вчасно схаменувшись. - А я теж так зможу? - Поцікавилася в мага, і той кивнув:

- Зможеш, але на дитинчаті ми експериментувати не будемо, - весело мені посміхнувся, а я ось повністю була з ним згодна. Ще не відомо коли моя "магія" зможе зникнути. Та й чи є вона в мене - це теж питання. - Хочеш ми після обіду з тобою потренуємося? - Чи хочу я? Ще б пак!

- Звісно! А що для цього потрібно? - Дістала з маленької сумочки свій новий записник і приготувалася конспектувати.

Дивлячись на мої старання, Кіріан відразу ж почав надиктовувати всі необхідні інгредієнти:

- Бересклет крилатий, - о! Я вже десь про нього чула, - листя валеріани, пилок із крилець феї, - я з сумнівом подивилася на співрозмовника, але його обличчя залишалося серйозним, тому я продовжила за ним записувати. Може, це не такий вже й рідкісний екземпляр магічних складових для майбутнього чаклунства? - Ще потрібні лусочка дракона і клаптик шерсті опівнічного вовка, - я різко закрила зошит, на всі очі витріщаючись на усміхненого Кіріана:

- Знущаєшся наді мною, так? - От як пити дати приколюється.

- Ну, якщо зовсім трошки, - от зараза, йому б цю саму шерсть, та... Так, стоп, мабуть, про таке краще не думати, а то мало що може бути... - Ліно, що ти там уже придумала? Мені не подобається твій погляд, - а от раніше треба було думати, поки я не образилася.

- Лусочки кажеш, - зіщурила очі, дивлячись на чоловіка перед собою.

- Ліно! Ти це припини, - Веалірійський позадкував, вишукуючи для себе притулок, а в мене так руки й засвербіли зайнятися пошуком цих самих лусочок. - Ліна! - Здається, на обличчі шатена відобразилася паніка, а я в нерозумінні втупилася на свої руки з відрослими кігтями.

М-матінко рідна!

- Щ-що це зі мною? - Відскочила на кілька кроків від Кіріана, який наблизився до мене. - Стій, де стоїш, я не хочу тобі нашкодити, - мене охопив жах, з яким було складно впоратися. Ще вчора я була звичайною безробітною мешканкою мегаполісу, а сьогодні вмію споруджувати кляп із повітря, переміщатися в просторі й володію величезними кігтями.

- Не бійся, ти нікому не зашкодиш, - намагався заспокоїти мене чоловік, а от у мені такої впевненості не було. - Ліно, подивися на мене, все добре, - ага, ти мені ще дихальну гімнастику запропонуй.

- Якого біса зі мною відбувається!? - Крикнула я, ще трохи позадкувавши. - Я такою і залишуся? - Було страшно ставати монстром.

- Я не знаю, але обіцяю, що ми з усім розберемося і повернемо тобі нормальний вигляд, - легко обіцяти, коли він увесь такий ідеальний стоїть, а в мене кинджали замість нігтів, - опусти руки і подивися на мене, - "я зможу, в мене все вийде...", - почала повторювати подумки, немов мантру.

- Обіцяєш? - Вкотре подивилася на Веалірійського, і він ствердно кивнув, упевнено ступаючи до мене.

Я обережно прикрила повіки, опускаючи долоні вниз, і так само різко їх відчинила, дивлячись у темні вири Кіріана.

- Це всього лише захисна реакція, ти не хотіла нікому нашкодити, навіть мені, - гарне в нього самопереконання, мені б таке.

Поки я відволіклася на голос, який наповнював мене, чоловікові вдалося подолати відстань, що розділяла нас, і акуратно торкнутися теплими пальцями моїх зап'ясть. Я здригнулася, але погляду не відвела, боячись втратити ту ниточку спокою, яку мені дарували ці очі навпроти. Адже якщо не зважати на маленькі жарти, то дракон завжди говорив мені правду, і як не дивно, але я вірила йому навіть більше, ніж самій собі. Чи могло це бути навіювання? Звідкись я точно знала що ні, адже шатен ніяк на мене не впливав, хіба що своєю природною чоловічою харизмою.

- Молодець, дівчинко. Розслабся, - ніжні долоні перемістилися трохи вище, погладжуючи внутрішню частину ліктя, і я відчула якесь дивне тепло, що наповнювало мене від кінчиків пальців. - Відчуй, як магія потихеньку зміщується по каналах до центру, даруючи твоєму тілу легкість, - а ось із цим було складніше. От не відчувала я магії. Зовсім.

- У мене не виходить, - прохрипіла, жахнувшись від звуку власного голосу. - У мені немає магії, - адже в книжках теж писали, що чари можна відчувати на дотик, наче яскраве сонечко всередині, але я нічого такого не могла намацати, лише невеличкий жар, який випромінювали пальці Кіріана.