Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

- Повинна. Невже нічого немає? - Засумнівався чоловік, і я знизала плечима:

- Тільки тепло, воно було спершу на зап'ястях, де ти їх торкався, а зараз перемістилося в район ліктів, - чесно виклала все, як на дізнанні, і отримала посмішку дракона.

- Все правильно. Це і є твоя магія, - я всього лише на мить розірвала наш із ним зоровий контакт, кидаючи швидкий погляд на свої руки, як раптом щось усередині мене хитнулося, а хвиля страху розлилася організмом, який ослаб враз.

Я бачила чорні джгути чогось протиприродного, які рухалися по моїх кінцівках.

- Що це!? - Звідки цей жах у мене? Це прокляття?

- Заспокойся, все добре, - гіпнотичний голос Веалірійського тепер не втішав, а скоріше дратував, а мені так і хотілося надавати йому цією страшною рукою, що я, власне, й зробила, абсолютно не контролюючи свої дії.

Найсильніший ураган зірвався з моїх пальців, відкинувши чоловіка до самої стіни замку, на ходу ламаючи нижні гілки дерев і кущі. Тіло впало на землю, та так і застигло.

- Кіріан! - Кинулася в його бік, злякано застигнувши над нерухомим чоловіком. - Ну ж бо, вставай. Ти ж дракон, тобі всілякі удари мають бути не страшні, - переконувала чи то його, чи то себе, боячись навіть доторкнутися до шатена.

Але відповіддю мені була тиша. Я в паніці піднялася, збираючись бігти по допомогу, аж раптом почула дитячий плач за два кроки від себе. Дитина? Тут?

- Філіпе! - Рвонула до колючих кущів, з-за яких і було чути ревіння, і з жахом помітила зовсім іще крихітного малюка, який сидів якраз між розлогими гілками шипшини.

І до кого першому бігти? І що взагалі робити в такій ситуації?