Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

7. Уживаємося і намагаємося обійтися без жертв

- Ти! Так ти! - На жаль, Кіріан досить-таки швидко позбувся перепони в роті й одразу взявся мене повчати на чому світ стоїть, щоправда робив він це подумки. А мені тільки й залишалося, що споглядати грозові хмари, що наповнили його темні очі.

- Взагалі-то це ти першим вдерся до моєї кімнати і зчинив галас, а ми з малюком спали ще, між іншим, - не знаю, звідки в мене стільки сміливості взялося, але бажання сперечатися з цим драконом з'являлося наче з нізвідки, змушуючи говорити з чоловіком на рівних.

- Дитині корисно багато гуляти і дихати свіжим повітрям! - Заперечив мені цей лускатий.

- Дитині корисно спати! І їсти! А ще щоб у мами була міцна психіка, - останнє, звісно, викликало сумніви, але я вирішила стояти до останнього, старанно оберігаючи недоторканність свого сну.

- Зрозуміло, - якось підозріло швидко заспокоївся шатен. - Ну, раз ви вже все одно встали... я чекаю на вас за десять хвилин внизу, - сказав і поспіхом покинув нашу з Філіпом спальню.

Ні, ну не гад? Прибіжав, розбудив і спокійненько собі вирушив геть. А ось візьму і не піду нікуди. Так-так, нехай сам себе там вигулює.

Я демонстративно вляглася під ковдру, старанно зображуючи сон. Відкрила очі, закрила їх. Повернулася на один бік, перемістилася на інший.

- Та щоб тебе! - Скинула з себе ковдру і попрямувала до нерозібраної сумки, вибираючи одяг для прогулянки.

Збиралася я прискорено, розсерджено уявляючи, як під час цієї самої прогулянки ми ненавмисно позбуваємося надокучливого господаря будинку. У голові зрів змовницький план, який я підкріплювала веселими посміюваннями. Філіп уважно стежив за всіма моїми рухами, а щойно ми спустилися до холу, як дракончик видав цілком собі людським голосом їдку фразочку:

- Кірдик Кіріану, прикопаємо, - кхм, бачили б ви очі цього самого "Кіріана", якому загрожувала небезпека.

Я взагалі відвернулася, вдаючи, що ні до чого, а ось шатен розійшовся не на жарт:

- Ліна! Та як ти могла такого навчити дитину!? - Сама, якщо чесно, в шоці! Я нічому його не вчила, хіба що дуже "голосно" думала всілякі дурниці про чоловіка.

- Це не я, чесно, - схрестила пальці, дивлячись на співрозмовника з усмішкою. - Я й гадки не маю, звідки в Філіпа такі бажання, - зрозуміло, не повірив, особисто я б теж собі не довіряла.

- Ходімо, - важко видихнув Веалірійський і вказав на бічні двері ліворуч, а цей дрібний зрадник перекочував на руки зосередженого шатена.

Поки ми рухалися величезним особняком, я тримала язик за зубами, а варто було нам опинитися на вулиці, як я не змогла стримати захопленого вигуку:

- Яка краса! - Все ж таки Кіріан живе в справжнісінькому замку: білі стіни і блакитний дах робили видіння якимось нереальним, а квіти, що оточували будівлю, надавали йому незрозумілого шарму, який просто зачаровував.

- Справді подобається? - Трохи відтанув чоловік, і я ствердно кивнула, не здатна передати й краплі свого захоплення. - У саду ще казковіше, - поділився зі мною хазяїн цих земель, і я поспішила в зазначеному ним напрямку.

Квіти змінювалися кущами, за якими йшли різноманітні дерева, що дарували не тільки приємну охолоджуючу тінь, а й змушували безперервно крутити головою, намагаючись роздивитися все-все.

Ну а потім ми побачили її! Білосніжна, прикрашена різноманітними квітами, перед нами постала альтанка, всередині якої я помітила вже накритий для сніданку стіл. А праворуч від зручних диванчиків розташовувалося дитяче ліжечко і столик для годування.

Я захоплено подивилася на чоловіка, не знаючи тепер вже й як перед ним вибачатися за свою поведінку, адже Кіріан старався, такий сюрприз для нас влаштував, а я ледь усе не зірвала. От же дурепа!

- Вибач і дякую, - все ж я знайшла в собі сили визнати свою помилку, і винувато схилила голову перед шатеном.

- Головне, що ви все ж таки тут, - як не дивно, але Веалірійський зовсім на мене не ображався, навпаки шатена дуже потішила моя реакція на його старання.

Ми розмістили зі зручностями Філіпа, допомагаючи малюкові приступити до сніданку, а після того, як сите драконеня задрімало, настала і наша черга сідати за стіл.
Кіріан, як істинний джентльмен, спочатку допоміг мені, після чого і сам зайняв місце навпроти:

- Приємного апетиту, - без зайвих розшаркувань ми почали обирати те, що хотіли б зараз з'їсти.

Прям щаслива сімейка Адамс їй-богу!

Після ситного сніданку ми вирушили на екскурсію садом, чоловік спокійно розповідав, як його сестра брала участь у плануванні ландшафту і розміщенні рослин, вона так би мовити тренувалася перед власним весіллям. Кіріан говорив про Мелінду з такою теплотою в голосі, що я мимоволі заслухалася, мріючи про те, щоб коли-небудь хтось так говорив і про мене.

- Зверни увагу на цей чагарник під назвою "ламка крушина", квіти його дуже корисні для відновлення організму після магічного виснаження. Ось, наприклад, учора, коли ти перемістилася з палацу в мій дім, що ти відчувала? - Шатен зупинився, стиснувши між пальцями бузкові пелюстки невеликої квітки.

- Спершу я була дуже голодна, а після цього мене почало хилити в сон, але, мабуть, далася взнаки нервова перевтома і недосип, - зробила я припущення, але Веаріліський похитав головою:

- Не тільки, ще ти витратила величезну кількість магічної енергії, враз якщо і не спустошивши свій резерв, то щонайменше витративши його наполовину, - я приблизно розуміла, про що йдеться, адже недаремно перечитала величезну кількість книжок із жанру фентезі, але однаково запитань у мене була ціла купа, і задати їх усі я планувала Кіріану, який так вчасно розговорився.

- А як ви розумієте, який у магів резерв і як ним користуватися? Я просто нічого такого всередині себе не відчуваю, і ось якщо всі мої дивні дії пов'язати з магією, то я ніяких заклинань не вимовляю і навіть не розумію, звідки взялася з мене ця сама магічна енергія, - чесно зізналася чоловікові, чекаючи від нього підказки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍