Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

- Ти головне не заграйся, сину... - сказала і зникла з поля зору, залишаючи мене ошелешено поперхнутися останньою її фразою.

Це вона про що?

Ліна

Цей маленький шантажист своєю милою мордочкою змусив мене ризикнути приготувати їжу на магічній плиті. Ну що я вам скажу - вийшло непогано, зважаючи на те, що я діяла суто інтуїтивно, здогадавшись лише з п'ятого разу, як зробити вогонь поменше.

А варто було мені посадити карапуза за стіл (ви хоч собі уявляєте скільки зусиль мені це коштувало? Дракончики це вам не пузатеньке немовля), поставивши перед ним тарілку з кашею, як на кухні з'явилася Леді Грація і Витонченість в одній особі, вона ж мама мого тимчасового співмешканця (не знаю, скільки триватиме наше спільне проживання, але йти мені однаково поки нікуди, і чому я раніше про це не подумала?).

- Ліно, як ви тут? Справляєтеся? - Вимучено посміхнулася, намагаючись з ложечки погодувати дитинча. - Нічого страшного, першого разу завжди складно, далі буде легше. Я тут вам принесла мій старенький щоденник, щоправда, діти в мене були востаннє трохи більш ніж тисячоліття тому, але я записувала особливо важкі моменти, сподіваючись, що онукам стане в пригоді, - вона якось сумно посміхнулася мені, простягаючи прикрашений золотими вензелями зошит.

Трохи більше тисячі років? Це що ж Кіріан настільки древній? Я з жахом витріщилася на леді Олівію, адже їй і того більше 

- Не лякайтеся ви так, у нас дещо інше літочислення, та й дракони довгожителі, - "заспокоїла" мене герцогиня.
- Велике спасибі, - запізно подякувала їй, старанно притискаючи до себе родинну реліквію Веалірійських.

У нас би цей "блокнот" пішов із молотка на аукціоні за шалені гроші. Думки, звісно, дивні, але в мене завжди так, коли я переживаю. Благо жінка вирішила більше не випробовувати мої нервові клітини, а також швидко пішла, залишивши після себе легкий шлейф квіткового аромату, який ще довгий час не вивітрювався.

З горем навпіл я все ж таки догодувала Філіпа, щоправда, в каші опинилося не тільки дитинча, а й я сама, але головне результат.

- Ну що, мій маленький, перекусили, нам тепер непогано було б і подрімати? - Ідея була просто чудова, але існувала одна невеличка проблема - я не знала, де тут спальні і яку з них нам із малюком можна зайняти.

А коли я вже хотіла було плюнути на скромність і ввалитися в першу-ліпшу, на кухні з'явився господар будинку:

- Як ви тут? Втомилися? - Ствердно кивнула, старанно підтверджуючи словами:

- Очі чомусь закриваються, - ну так, я ж усю ніч десь пропадала, замість того, щоб спати.

- Ходімо, покажу вашу кімнату, - Кіріан узяв задрімале дитинча на руки, а я слухняно попленталася за ним, піднімаючись на третій поверх немаленького особняка, чи це все ж таки замок? Зсередини так одразу й розбереш куди я потрапила.

Кімната виявилася дуже просторою і, мабуть, світлою в денний час. У всякому разі величезні панорамні вікна натякали на таку можливість. Шатен одразу ж задернув штори і вказав мені на цілий дитячий куточок із широким ліжечком, на якому міг поміститися не тільки Філіп, а ще й його недолуга мама в ролі мене.

- Твоя частина праворуч, - я не відразу помітила за легкою тканиною другу частину кімнати, де розташовувалися всі необхідні для життя меблі, і навіть більше. Тут же стояла і моя сумка, яку я розберу вже, мабуть, завтра. - Поки малюк росте, тобі краще бути поруч, а щойно Філіп стане самостійним, ми поселимо тебе в окрему кімнату, - ну, я б так далеко не загадувала, але все ж таки кивала, погоджуючись із запропонованими для мене умовами.

- Дякую, - посміхнулася чоловікові, який почав тактичний відступ до дверей, попередньо вивантаживши крихітку в його ліжечко.

- Відпочивайте. Завтра вже розберемося зі списком необхідних речей, - прошепотів вже біля самих дверей і швидко прошмигнув у коридор.

- На добраніч, - промовила я в тишу, але мені здалося, що посил досяг свого адресата. Ну так, у всіх книжках же писалося, що в драконів чудовий слух.

Ну а далі я недовго думаючи дістала свою улюблену піжаму і пірнула під теплу ковдру, моментально провалюючись у сон. Все ж таки день вийшов надто вже насиченим, тому всі роздуми я вирішила залишити на завтра, коли переживання вляжуться і я зможу мислити більш тверезо.

Здавалося, я тільки-но заплющила очі, як раптом почувся стукіт у двері, гучні кроки і ще гучніший голос чоловіка:

- Підйом! Малюкові потрібне свіже повітря, ми вирушаємо на прогулянку! - Занадто бадьорий для такого часу м'який баритон неймовірно дратував, і єдине, що мені хотілося прошипіти у відповідь, це:

- Йди геть, - моє глухе каркання тільки розвеселило Кіріана, і він почав відчиняти вікна, показуючи моїй увазі яскраве ранкове сонце.

Вам коли-небудь хотілося вбивати просто зранку? Що, щодня таке трапляється? Ну тоді ви мене чудово розумієте.

- Ну ж бо, вставай! Скільки можна спати? - ой усе, ось зараз як "встану", декому одразу ж перехочеться діяти на нерви іншосвітянці, яка до всього ж ще й не виспалася.

Я потягнулася, виповзаючи з-під ковдри у своїй улюбленій піжамці-зайці. Гучний регіт мав підняти весь особняк, але він одразу затих, варто було мені подумати про кляп у роті у дратівливого красеня. Хе-хе, мій сон як рукою зняло, варто було мені споглядати цю картину, що просто гріла душу.