Валерія Дражинська - Мій особистий демон, Валерія Дражинська

Андрій на кілька секунд завмер, обдумуючи ситуацію, але потім почав борзо випльовувати слова, повертаючись до мого захисника.

- Мужик, звалив би ти звідси. Ти що безсмертний?

- Дехто так думає, - байдуже відповів чоловік у чорному.

Він вальяжно розташувався в кріслі, демонструючи в руці пістолет, спрямований моєму ґвалтівникові, що не відбувся, прямо в груди.

- Гей, мужик, ти чого..., - розгубив усю свою пиху хлопець, піднімаючи руки вгору.

- Відійди. Від. Дівчини, - кожне виділене слово несло загрозу.

Дурнем Андрій не був та почав повільно відходити від мене. Метр, два... три...

- Досить! Замри!

Не опускаючи пістолета, чоловік дістав із кишені телефон та, провівши по сенсору кілька разів, підніс до вуха. 

- Хлопець побешкетував тут трохи! - повідомив у слухавку, трохи помовчав, вислуховуючи співрозмовника, і видав коротке, - Зрозумів!

Ми з Андрієм, немов заворожені, дивилися на нього, нічого не розуміючи. Аналізувати в такій ситуації було дуже проблематично. У голові проскакувала лише одна думка, ця людина вбивала і не раз. Погляд порожній, нічого не виражає, він без зайвих вагань спустить курок. Нічим не примітний! Типовий кіношний кілер. Що йому тут потрібно?

Мужик, тим часом, втратив будь-який інтерес до Андрія та переключився на мене. А я не могла відвести погляд від зброї в його руці, яку вперше бачила не на екрані, та й ще в небезпечній близькості від себе.

- Сподобалася іграшка? - грайливість запитання губилася в страшних очах.

- Ні! - одними губами відповіла я.

- Правильно, - він відсторонено резюмував мою тиху відповідь, роздивляючись мене з ніг до голови та назад.

Особливу увагу приділив лівій щоці та шиї, де вже, найімовірніше, виступили сліди від недавнього рукоприкладства. Кілер подивився на Андрія та на його губах з'явилася неприємна посмішка.

- Мадемуазель, я б порадив вам відсмикнути сукню, - він знову звернув усю свою увагу на мене, - Не варто... ммммм... ще більше нервувати... Коротше, приведіть себе до ладу. 

Я опустила голову й похолоділа. Сукня заплуталася в районі стегон, спідню білизну вона ще приховувала, а ось ноги були повністю на огляді. Я судорожно почала її відсмикувати. Вийшло тільки з третьої спроби.

- Ти знаєш, хто я такий? - подав голос Андрій.

- Так.

- Ти знаєш, хто мій батько?

- Так.

- Ти знаєш, що він із тобою зробить?

- Так, - він відповідав на автоматі, захоплений моїм роздивлянням.

- Чого ти хочеш? - у голосі з'явилися істеричні нотки.

- Що б ти заткнувся, - лаконічне побажання справило ефект.

У повітрі панувала дика напруга. Я була в тихому жаху. Перебувати наодинці в кімнаті з невдалим ґвалтівником та вбивцею, який неприховано глузливо тебе роздивлявся з пістолетом у руках - те ще випробування.

- Мій батько заплатить тобі будь-які гроші, - знову подав голос той, що по частині насильства.

Нарешті чоловік перевів погляд на Андрія. Відразу стало набагато легше дихати.

- Хлопче, тобі не пощастило, що ти не зміг утримати свій член у штанях ще хоча б півгодини. Можливо, тоді наслідки були б для тебе не такими плачевними. Хоча... не факт!

- Що ти маєш на увазі? - голос хлопця почав реально тремтіти.

- Не хвилюйся. Скоро дізнаєшся, - ця людина випромінювала цілковиту незворушність із сумішшю насмішки, - А тепер заткнися.  

У тиші минуло ще хвилин п'ять.

- Відпусти хоча б дівчину. Вона тут ні до чого. Випадково потрапила, - видав Андрій, через що ми з кілером втупилися на нього.

- Казковий ідіот! - пролунав вердикт, що потонув у моторошному гуркоті дверей, які вилетіли.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно