Валерія Дражинська - Мій особистий демон, Валерія Дражинська

10

У літаку я довго думала, чи йти мені знову до Світлани Сергіївни, мого психотерапевта. За підсумком вирішила, що не варто. Вона знову завантажить мене нісенітницею про галюцинації, порушену з дитинства психіку, тощо. Але я сама знаю, що бачила... відчувала уві сні та в аеропорту наяву. Турбувало, що якщо наполягатиму та доводитиму свою правоту мене, взагалі, в психлікарню запроторять. Вона поділиться своїми побоюваннями з батьком, а з того не убуде. Аби мама була спокійна. Моя поїздка в Нью-Йорк здається всім маячнею божевільної. Я сама так почала вважати, сидячи в тому кафе в надії побачити його, поки не отримала бажане. Краще сама впораюся з цим незрозумілим переплетінням сну з реальним життям.

І знову гугл. А там на всі мої введення краса! Портали між світами, переходи в потойбічний світ, телепортація, решта в тому ж дусі і, звісно ж, галюцинації. Втомившись від усього цього, я все ж пішла до Світлани Сергіївни. За таблетками, від яких раніше відмовлялася.

Пора відпустити! Не можу ж я, як потерпіла ганятися за мільярдером по всьому світу. Один раз мені пощастило побачити Дрого, але таке навряд чи повториться. Поміркувавши на тверезу голову, я пораділа, що не змогла тоді кинутися до нього. Уявляю видовище, як мене перехоплює його охорона і ганебно відштовхує вбік, а він спокійно йде далі. Досить!

Зовсім скоро випускні іспити. Я зовсім не переживала. Навчання завжди давалося мені легко. Пригнічувало лише те, що я перестану бути студенткою. Вчитися в універі мені подобалося. Зате потім буду дипломованим фахівцем. Архітектором. Сподіваюся швидко знайду роботу і перестану бути залежною від батька.

Якось Андрій запросив мене поїхати до друга на вечірку в маленький заміський будиночок. Офіційний привід - востаннє гульнути перед сесією. Хоча золота молодь, в яку входив мій хлопець, і під час складання іспитів ніколи не напружувалася.

Я взагалі-то хотіла порвати з ним ці стосунки, які нікуди не йдуть. Але погодилася. Після поговорю. Мені потрібно було розслабитися та відпочити в компанії. Я вже тиждень нікуди не виходила крім універу. Навіть від подруг морозилася.

Побачивши масштаби гулянки, я злегка очманіла. Так само, як і розмірами будиночка, який виявився цілим особняком. Музика горланила, напевно, на все селище. І як сусіди це терплять? Ну, гаразд. Будемо веселитися!

Алкоголь, танці, загальні веселощі. Хлопці на задньому дворі смажили смачні шашлики. Навколо оточувала атмосфера безтурботності та радості. Я відразу розслабилася. Андрій від мене не відходив. Обіймав за талію, я дозволяла. Ми багато сміялися. Подавав келихи з вином, але ось алкоголь я намагалася вживати в міру. І все одно вдалося захмеліти. Андрій запропонував мені показати будинок. А чому б і ні? Такий милий хлопець хіба здатен мені щось погане зробити?

Ми зайшли в якусь багато обставлену кімнату. Світломузика з вікна добре її висвітлювала. Пролунало клацання замка.

- Навіщо ти зачинив двері? - поцікавилася я без задньої думки.

- Просто хочу поговорити з тобою без свідків. Та й на вулиці надто шумно.

- Добре! Про що?  

- Про нас, - сумно посміхнувся він. - Ань, ти ж бачиш, що дуже подобаєшся мені. Чому ти відштовхуєш мене?

- Андрію..., - я не знала, як сказати!

- Давай просто спробуємо бути разом. Ти потрібна мені! - він говорив так щиро.

Ще до тієї нещасливої ночі, що змінила моє життя, я б розтанула від цих слів. А зараз... потрібно просто спробувати позбутися незрозумілої залежності. Подумала погана п'яна голова.

- Давай! - усміхнулася я.

Андрій з якимось гарячковим блиском в очах підійшов до мене й обійняв.

- Ти така красива! Ніжна!

Той інший, зі сну, ніколи не робив мені компліментів. Губи зустрілися в ласкавому поцілунку. Андрій застогнав, а мені захотілося заплакати. Не те! Усе не те! Я відвернулася.

- Не потрібно!

- Будь ласка, Анно! Ти мене з розуму зводиш! Дозволь! Дай нам шанс! - несамовито шепотів він, покриваючи поцілунками мою шию, сильніше стискаючи обійми. 

- Андрію, перестань! - мені було, м'яко кажучи, неприємно. 

Він ніби не чув мене. Закралися перші ознаки паніки.

- Пусти! Чуєш?

Я почала судорожно вириватися. Через деякий час він, нарешті, завмер, повільно відпустив мене та відійшов на крок. Коли я вже готова була зітхнути з полегшенням, Андрій подивився мені у очі. І ось тут паніка накрила з головою - стільки ненависті й похоті було в цьому погляді!

- Бл*дь! Що ти целку з себе корчиш? Я вже за*бався тебе обходити! Не захотіла по-хорошому, буде по-поганому! - від палючого ляпаса з очей бризнули сльози.

Він схопив мене за волосся та, пройшовши кілька кроків, боляче припечатав до стіни. Від шоку я не зметикувала закричати. Спроби вирватися, відштовхнути, роздряпати йому хоч щось, він обрізав швидко - стиснув з усієї дурі горло. Андрій був набагато сильнішим. Спробував розірвати сукню. Не вийшло, тільки розтягнув. Почав піднімати її вгору...

Крізь пелену сліз очі вловили тінь, що промайнула поруч, а слух - спокійний чоловічий голос:

- Хлопець! Відпусти дівчину!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍