Делісія Леоні - Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні

Розділ 9.

Еріел сиділа двома рядами нижче зі своєю компаньйонкою. Нестерпне дівчисько! Я насилу переконав її не брати участь особисто у змаганнях. А вона так легко, з усмішкою наполягала! Довелося напам’ятати їй про загиблого брата.

Нестерпне дівчисько!  Прийти до такого місця однієї! Її ця... служниця не грала жодної ролі для місця, що кишить чоловіками. Я вже стежив за парою молодих юнаків, які не зводили з неї свої погляди.

— Тей? - до мене нахилилася моя коханка і погладила по руці, намагаючись звернути на себе мою увагу, яка тепер повністю була спрямована на Еріел.

— Ти не зводиш з неї погляду. Це... досить непристойно і може спричинити осуд над бідною дівчинкою, - прошепотіла Кетелін.

Я озирнувся довкола. Швидше, всі їхні погляди просто прикуті до дівчинки. Вона... була іншою. Виділялася серед натовпу решти жінок. Але я поки що не міг зрозуміти чим саме. Своєю юністю? Своїм кардинально іншим гардеробом? Чи... перший танець з імператором все ж таки зіграв свою вирішальну роль?

Деніель мав відкрити сезон змагань. Швидше за все, Еріел вирішила влаштувати йому раптову зустріч. Вона хитра, як маленька лисичка...

Як і передбачалося, Його Величність приїхав та відкрив захід. Він також залишився на змаганнях, сівши у своїй віддаленій ложі. Готовий зробити ставки, що після змагань вони зустрінуться.

Але коли почали стрибки, у мені прокинувся колишній азарт. За стільки років я не відчував нічого подібного. Я завжди ставив на одного і того ж коня і не завжди він приходив першим. Але я давно втратив азарт, і це хвилювання. Адже це було лише... моя особиста ставка, моя особиста справа. Мені було все одно, що чийсь інший кінь переможе мого...

Але наші два коні з Еріел були одними із самих сильних. І мені було цікаво спостерігати за дівчиною, яка так сильно... хотіла перемогти. Вона невідривно стежила за кіньми, стискаючи в напрузі кулачки, закушуючи нижню губу. І що найцікавіше, у мене теж прокинулося це хвилювання. Азарт плюс ставки на виконання бажання. Я вже знав про своє бажання. Але мене роздирала цікавість дізнатися, що вона хоче від мене?

Пішли останні хвилини і я невідривно стежив за своїм конем. Навіть не знаю, чого мені хотілося зараз більше: виграш чи програш. Я вловив її погляд і подивився на неї.

У її очах стільки було... почуттів. Вона посміхнулася мені. Я трохи кивнув. Наші два коні не хотіли поступатися один одному. Я вловив потік магії і закотив очі. Так, маг із неї вийшов сильний. Вирішила виграти нечесним шляхом?

Пролунали оглушливі крики. Змагання закінчилися виграшем... моїм?

— Вітаю, Тей! - почув я радісний вигук Кетелін.

Я знову відчув на собі її погляд і пильно подивився на дівчисько. Вона зробила таке розчароване личко, що якби я не відчув її магію всього кілька хвилин тому, справді б їй повірив, що вона засмучена своїм програшем.

Її помітити було неважко. Вона виділялася в натовпі своєю... чистотою, ніжним образом і променистим поглядом. Я помітив, як до неї підійшов граф Цервіх, один із відомих розпусників. І я поспішно подався до Еріел. Я помітив її зосереджений, змінений погляд і просто почав спопеляти Родверда. Він ковзав по ній своїм бридким поглядом і був вже добряче напідпитку.

— Графе Цервіху! - гукнув я чоловіка, підійшовши до них ближче і зупинившись біля Еріел. - Давно не бачив Вас на стрибках. Чи вдала сьогодні Ваша ставка?

Кетелін пішла слідом за мною і тепер я відчував її обурення. Я зовсім забув про неї і вона стояла трохи позаду, не наважуючись знову взяти мене за руку. Вона дуже тонко відчувала мій настрій. І мені подобалося в ній те, що вона знала своє місце і не втручалася.

— Графе Роуксе, - на обличчі чоловік розпливлася подоба оскалу. Після того, як я залишив службу в палаці, до мене почали ставитися по-різному. У тому числі як до зрадника. А може, далися взнаки кілька років мого тривалого запою.

Граф трохи вклонився і кинув швидкий погляд на Еріел.

— На жаль, я програв. А ваш кінь, як зазвичай виграв?

— Як завжди, - простодушно відповів я. - Ви знайомі з племінницею Ерлоу?

— Вже так! - радісна і солодка усмішка ковзнула по його губах, а мені чомусь несподівано захотілося стерти з його обличчя її якнайшвидше. - Така мила і юна красуня! І чому Ерлоу ховав такий скарб?

— Цей скарб, за відсутності Ерлоу, знаходиться під моїм захистом, графе Цервіх.

Чоловік кинув погляд на Кетелін, потім на Еріел і вже перевів погляд на мене.

— Чи не багато для Вас красивих леді, графе Роуксе? Поділіться бодай однією. Впевнений, вони оцінять зміну... зовнішності. Не завжди жінкам потрібні гроші.

— Ви маєте рацію, - почув я голосок Еріел і стиснувши зуби, перевів на неї свій суворий погляд. - Жінки люблять владу над чоловіками, а не його гроші та титул.

Граф Цервіх низько вклонився та розплився у усмішці.

— Я готовий повністю віддатися Вашій владі, Еріеле. І впевнений, що багато чоловіків, присутні тут, теж.

— Не маю сумніву, — легко відповіла дівчина. - Тільки ось... жінки люблять чоловіків, які не схильні бути ганчірками біля її ніг. Дикий кінь, який не пручається і дає себе осідлати в перший момент - швидше за все хворий.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍