Делісія Леоні - Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні

— А може, він просто зачарований Вами? - промовив граф Цервіх і трохи вклонився з усмішкою на обличчі.

— Ні, швидше за все хворий, - підсумувала Еріел.

— Добридень! Графе Роуксе, графе Цервіху, леді Бромінгейл і... Ви, моя люба, Еріел, - до нас підійшов Його Величність. Леді присіли в реверансах, а ми з Родвердом вклонилися. - Яка несподівана та приємна зустріч! Здивований зустріти Вас тут, Еріел. Ставки робили? - у Деніеля був сьогодні гарний настрій.

— О, так, Ваша Величність. Але я зазнала краху.

— А ти, Тейрене? – посміхнувся імператор. - Сподіваюся не зрадив своїх старих звичок?

— Ні. Чорний красень прибув першим, - я кинув швидкоплинний погляд на дівчину. - А Ваш кінь, Ваша Величність? На кого Ви робили ставки? Чи Ви теж не зраджуєте старим звичкам батька?

Я знав, що його батько ніколи не робив ставки і не брав участі в подібних заходах, вважаючи це досить принизливим для імператора.

— Я зовсім не азартна людина. Еріеле, можна Вас вкрасти на хвилинку? - він простягнув руку дівчині і та з легкістю вклала свою і вони пройшли повз нас.

— Здається, вона не дістанеться ні мені, ні тобі, Роуксе, — отруйно пирхнув Цервіх і, вклонившись моїй супутниці, пішов геть.

— Тей, можеш пояснити у чому справа? Ти ведеш себе трохи... дивно, - підійшовши до мене і взявши за лікоть, тихо промовила Кетелін.

Змішані почуття здолали мене. Я невідривно стежив за Еріел і Деніелем. Була якась злість усередині мене. Агресія на неї за те, що вона прибула одна в це місце. Було... не по собі бачити її поряд із таким типом, як Цервіх.

— Тей? - і вперше в житті я пошкодував, що поряд зі мною зараз була Кетелін.

— Все добре. Просто дівчина вчинила дуже необачно приїхавши сюди. Ерлоу мене вб'є, якщо з нею щось трапиться чи не дай боги з її репутацією.

— Накажи їй просто вирушити додому. Хоча... - і жінка спрямувала погляд у бік імператора й Еріел, - поряд з ним вона буде в безпеці.

Чим вона спромоглася його зачарувати? Дивиться на неї... особливо посміхається зовсім не награно. Так, я знав Деніеля та його пристрасть до жінок, але... боявся зараз... Дурниці.

Я стежив, як ці рожеві губки щось йому щебечуть. Як вона так мило посміхається йому, як Деніель недозволено довго торкається її ручки в поцілунку...

Сьогодні вона була так схожа... на мою дружину. У ті дні, коли ми з нею познайомились. Така ж безневинна, лукава, грайлива, тільки в нас не було такої різниці у віці. Тільки я знав усі її думки та мрії. Тільки вона не лізла в ліжко до імператора, щоб рятувати примарне майбутнє імперії.

Деніель та Еріел знову підійшли до нас.

— Зустрінемось на святі вогню, — кинув він на прощання, і не було сумніву, що запрошення поширювалося і на мене в обов'язковому порядку. Цікаво, у чому вона прийде на це свято? Ця думка випадково промайнула до мене в голові.

— Отже, графе Тейрене, - звернулася до мене Еріел, - яке ж Ваше бажання?

— Щоб Ви забралися звідси якнайшвидше. Ви дуже необачно вчинили заради швидкоплинної зустрічі з Його Величністю. Наступного разу, не забудьте попросити мене супроводжувати Вас, Еріеле, - я сам здивувався своєму суворому голосу.

Дівчина довго з цікавістю мене розглядала.

— Це не бажання, графе Тейрене. Це наказ. І я його виконаю, – з легкістю погодилася дівчина. Ще б пак! Вона зустрілася з імператором, її місія сьогодні виконана. - Але я не з тих, хто порушує умови парі. Так що... бажання, графе Тейрене, бажання.

— Я не з тих, хто здобуває перемогу, яка була підіграна Вами, Еріеле.

Дівчина посміхнулася.

— Чоловічий вчинок. Проведіть мене до карети, - несподівано запропонувала вона, і я почув голос Кетелін.

— Тей, мені треба відлучитися. Проведи поки леді Еріел до карети, щоб з нею нічого не сталося.

Я кинув погляд на жінку, що віддалялася і, підняв брови з осудом дивлячись на дівчину, що стояла переді мною.

— Вона нам заважала, - знизала плечима Еріел, використовуючи на моїй коханці магію навіювання.

Я жестом показав, що готовий слідувати за нею.

— Навіщо Ви це зробили, Еріеле?

—  Я вже відповіла. Вона не дала б Вам супроводжувати мене. Або ж... вона супроводжувала б нас, не даючи обговорити Ваше бажання.

Я похитав головою, осудливо подивившись на дівчину.

— Я це зрозумів. Але зараз я про... Ваш програш.

— Щось не так?

— Я це вже озвучив. Навіщо Ви піддалися мені?

— Вам зізнатися чесно?

Ми підійшли до карети і дівчина розвернулася до мене. Я не встиг зупинитися і ми знову опинилися... надто близько.

— Так, - сухо відповів я.

Вона так відкрито дивилася мені в очі і знову на мій клятий шрам. Кетелін завжди уникала дивитися на нього. Але не Еріел...

— Не змогла подолати свою цікавість дізнатися про Ваше бажання... до мене, графе Тейрене.