Мирослава Білич - Діамантовий шрам, Мирослава Білич

- Тепер у тебе не лише двері на замку, а ще й вікна. Сьогодні надихалась свіжим повітрям на цілий тиждень. А зараз все за сценарієм і без сюрпризів.

Ну так, негоже мені тут бруднити його розкіш своїм вбранням і виглядом. Тільки він проґавив той факт, що саме через них я у такому стані. Якщо зовнішній бруд легко змиється, то як мені всередині все очистити?

- Як же я маю до ванної піти, коли двері будуть на замку?

Чоловік підняв брови від здивування і подивився на мене, як на... дурнувате створіння. Підійшов до матової стіни і натиснув на кнопку, та різко стала прозорою і через скло почала виднітись простора ванна кімната, яка миттю освітилась купою ліхтарів. Тепер я зрозуміла його реакцію і ледь не померла від сорому. Від нікчемності і мізерності стало боляче і прикро, бо зрозуміла, що найдешевшою у цьому будинку є – я.

- Відпочивай!

Він просто пішов, без знущань і насмішок. Коли зачинив двері на ключ, стало легше і спокійніше. Як же мені витерпіти цю золоту клітку протягом тижня? Я додому хочу, до звичайних людських умов, і до Сергія хочу, щоб заспокоїти його і підтримати. А коли подумала, як лютуватиме довгий час через провальну справу, то страшно стало, бо нічого хорошого мені це не обіцяло. Знову на мені зриватиметься, як тільки випаде нагода. Та з ним все одно краще, бо він мені рідний і ніколи не знущається фізично.

Обережно відштовхнула двері у ванну кімнату, зайшла всередину, ступаючи на мармурову підлогу. Все довкола фантастично вишукане і космічне, наче химерна копія звичних речей. Кран вмикався автоматично, однак, на щастя, з нього текла проста вода, а не золото. І після душу полегшення не прийшло, бо чужий він, і милась я у ролі заручниці. Ранки боляче щипали, і вже у кімнаті я обробила їх антисептичним засобом. Хоч би зараження не зайшло від стоячої води. Одразу згадала про глибоку рану чоловіка і зажурилась через його стан. Потім видихнула і спробувала заспокоїтись. Це не моя справа, в нього є чудовий лікар із якоїсь там найкращої клініки.

Я закуталась у теплий махровий халат, пірнула під ковдру і відключилась. Це не було звичним і повільним зануренням у сон, а миттєвою відключкою організму після тривалих потрясінь. Цієї ночі я могла забути про спокійний сон. Прокидалась за цілу ніч, то кошмари вчорашньої реальності снились, то горло боліло від екстремального купання у холодній воді, то від нападу холоду вся трусилась. Вже над ранок, коли потроху починало світати, вдалось заснути міцним сном.

Прокинулась я від дивного відчуття, ніби хтось за мною спостерігає. Коли трохи оговталась і згадала свою реальність, то різко піднялась і одразу помітила його. Чоловік сидів на краю ліжка і пильно мене розглядав. Інстинктивно натягнула ковдру аж до обличчя і закуталась щосили. Він задоволено усміхнувся і... сказав слова, що врізались у пам’ять назавжди:

- За своє життя я бачив купу різноманітного коштовного каміння і кілограми чистого золота. Однак справжній скарб лише зараз побачив – із золотим волоссям і діамантовими очима.

Не знаю чому, але я не намагалась опустити погляд чи відвернутись. Дивилась із такою самою жадібністю, як і він на мене. Розуміла, що не треба слухати його слів і вірити у їхню правдивість, проте не виходило. Не звикла я до компліментів, та ще й таких витончених і неймовірних. Якби не мала нареченого, просто зараз знайшла б у собі сміливість і відповіла. У нього теж дивовижні зелені очі, довгі чорні вії і акуратні брова. Немалий ніс, ще й з горбинкою, однак йому так підходить і робить обличчя мужнішим. І губи – повні, чуттєві і...

Різко опустила погляд вниз і подумки благала його піти. Хай зникне і не викликає у мене таких заборонених думок і почуттів. Бо це так неправильно і принизливо.

- Чекаю тебе внизу за сніданком. Якщо, звісно, хочеш дізнатись більше про ситуацію.

Тільки коли зачинились двері, змогла підняти очі. Він їх не замкнув. Я вирішила спускатись і отримати відповіді на купу запитань, які мучать мене. Та найбільше боялась почути щось погане про нього, бо не відчувала від цього чоловіка негативу, хоч і розуміла, що він злочинець. Чомусь хотілося знайти його діям виправдання і... мені потрібно було хотіти звідси вибратись, повернутись до свого нареченого – Сергія.

Біля дверей помітила купу пакетів, їх там з кілька десятків. Сильніше закуталась у халат і на пальцях підійшла, обережно заглянула всередину. Сукні, шорти, футболки, на цінниках яких величезні суми, у які важко повірити. На дотик все дороге і приємне, напевно, це дорогі бренди, у яких я взагалі не знаюсь. Тут речей на кілька років, а не на тиждень. Із взуття – кросівки, босоніжки і тапочки. Коли дійшла до пакету зі спідньою білизною, одразу щоки зашарілися. Мережевні комплекти, та ще й мого розміру, як вгадав? Невже так пильно придивлявся? Сподіваюсь, усі речі купила служниця, яка у такому величезному будинку точно є, а може, й не одна. Ну точно жінка, бо у маленькому пакеті був гребінець і косметичні засоби.

Я вдягла закриту сукню, яка дуже сподобалась, бо була скромна. На ноги взула босоніжки, які теж без підборів. Заколола волосся невидимками, обличчя підправити нічим, лише очі ці блимали на блідому лиці. Діаманти. Згадала і всміхнулась. Добре, що нема косметики, не треба мені бути красивою, і подобатись чужому чоловікові не треба. Може, швидше відпустить таку некрасиву і непримітну. Та й з компліментами зав’яже.

Повільно видихнула, все ще дивлячись на власне відображення у дзеркалі. Подумки себе підтримала.

- Ну все, пора йти.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно