Тетяна Барматті - Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті

Розділ 7 – Потрапила, так потрапила.

Розділ 7 – Потрапила, так потрапила.

Я злюся? Ні, я просто до сказу роздратована!

Нарізуючи кола у себе в кімнаті, куди мене пристойно послали відпочивати, я не могла заспокоїтися. Сан явно не такий простий, яким хоче здаватися. Та він ледве не прямим текстом сказав, що я нікуди не втечу. Чи мені здалося?

Присівши на краєчок ліжка, я дивилася в одну точку, згадуючи нашу недавню розмову. На моє запитання, що він має на увазі, чоловік не відповів, невизначено повівши плечем. Може й справді здалося? Хоча, яка різниця? Коли це я когось слухала чи робила те, чого хочуть інші?

Тут Сан точно помилився, адже я не та дівчина, яка сліпо слідуватиме чужій волі. І перевиховувати мене вже пізно.

Хмикнувши на свої думки, я посміхнулася, вже думаючи, як вийти з кімнати і знайти бібліотеку. Чи може попросити нарлів, щоб вони мені перемістили книги? Ні, вони втомилися, хай відпочивають.

Скосившись на вікно, я повільно встала з насидженого місця і ледь не підстрибнула, коли в мої двері постукали. Невже прийшов перевірити, як я відпочиваю, зміюка?

З найбільш кровожерливим виразом обличчя, на яке тільки була здатна, я різко відчинила двері, від чого Ларі сіпнувся, притискаючи до себе якісь старовинні книги.

– Я, мабуть, не вчасно, – промимрив він, відповзаючи до протилежної від мене стіни.

– Ні, що ти, – посміхнулася я, мало не у всі тридцять два, розуміючи, що чоловік притягнув мені книги. Який же він таки гарненький. – Заходь… ем… заповзай! – Видихнула я і відійшла, чекаючи, коли чоловік наважиться відліпитися від стіни.

Не без побоювання Ларі вповз у кімнату, звантаживши книги на стіл, а потім з цікавістю почав коситися на всі боки, немов у пошуках чогось.

– Щось не так?

– Ні, я просто дивлюсь…

– Нарла шукаєш? – Вкрадливо поцікавилася я, примруживши. На його місці я теж дивилася б, цікаво ж.

– Ні.

– Ну гаразд, бо я вже думала покликати його, щоб ти подивився. Але ні, так ні, – розвела я руками і підійшла до столу, перебираючи книги та читаючи назви.

Я справді вміла читати! Та мені хотілося стрибати від щастя, розцілувати всіх навколо, танцювати і співати. Краще маленької удачі може бути лише досягнута мета. І зовсім скоро я справді танцюватиму за захисним куполом нагів. Принаймні, я в це вірю.

– Світлана… – тихо покликав мене Ларі. – А ти, правда, можеш покликати нарла?

– Можу, – кивнула я, вирішуючи, що краще спочатку почитати. – А Мілерія – це назва світу?

– Так, все вірно. Мілерія – це наш світ, названий на честь Матері-Засновниці, – охоче відповів Ларі, а я потяглася до історії світу – Мілерії. Кращої книги у моїй ситуації і не вигадаєш. Чи все ж таки краще почати з історії нагшасів, щоб випадково нічого не наробити? – То ти покличеш?

– Що? – Перепитала я, втративши нитку розмови.

– Нарла покличеш?

– Ні, він відпочиває, – винувато подивившись на чоловіка, я закусила губу, розуміючи, що спочатку хотіла пожартувати, а в результаті засмутила його. Він мені допомагає, а я. – Але я обіцяю поговорити з ним і спитати, чи згоден він, щоб його ще хтось побачив, – запевнила я Ларі, помічаючи, як розквітає посмішка на чужих губах.

Затримавши погляд на губах чоловіка довгих кілька секунд, я труснула головою, не розуміючи, що зі мною. Не те, щоб Ларі був негарним або мене відштовхувала його поведінка, швидше все навпаки. Ось тільки залишатися тут я точно не збираюся.

Дурниці якісь! Ні-ні та ще раз ні. Я не для того стільки ритуалів проводила, щоб на першого чоловіка кидатися, немов гуляща кішка. Хоча…

Скосивши погляд на застиглого Ларі, який, здається, перестав дихати, я хитро посміхнулася. Його ж, у разі чого, можна буде з собою забрати, разом із нарлами. Тож приводів хвилюватися немає.

Кивнувши своїм думкам, я подивилася на книги, взявши до рук книгу з історії Мілерії. Чоловіки зачекають, головне зараз знання! Читала я про потраплянок, які, не знаючи нічого, закохуються, а потім пожинають плоди цього самого «кохання». Мені потрібен люблячий чоловік, в очах якого я буду єдиною та неповторною.

Примостившись на ліжку, я відкрила книгу, вчитуючись у химерні знаки, які перетворювалися буквально миттєво. Відірвалася я від книги, тільки прочитавши першу сторінку про створення світу Богинею, відчуваючи легкі дотики в районі гомілки.

Піднявши брови, я подивилася на Ларі. Сидів чоловік на стільці біля столу, а погладжував мене кінчик його хвоста. І не боїться ж, що я його вкушу. Безстрашний.

– А як вкушу? – Грайливо поцікавилася я, схопивши кінчик хвоста.

– Тоді я укушу тебе… – млосно прошепотів у відповідь чоловік.

Відчуваючи, як від його оксамитового голосу по тілу розбіглися мурашки, я погладила кінчик хвоста, помічаючи, як чоловік заплющив очі, частіше задихавши. Виглядав він краще за будь-яке еротичне відео. Неприкрита, первозданна насолода, і це все тільки через один легкий дотик!

Ковтнувши, я знову погладила кінчик хвоста, ковзаючи рукою вгору і вниз, відчуваючи, як у самої внизу живота скручується пекуча спіраль бажання, а між ніг стає волого. Може, вони мене чимось обпоїли? Хоча, кому я брешу, собі? Собі не збрешеш, і якби я зараз захотіла все припинити, припинила б. Ось тільки припиняти не хочеться…

– С-Світлана… – хрипко видихнув Ларі.

Облизнувши вмить пересохлі губи, я ледь не піддалася вперед, бажаючи, щоб чоловік прошепотів моє ім'я мені на вухо, на піку насолоди, моєї зокрема. А що? Я нормальна дівчина, яка жодного разу не відчувала оргазму! Звісно, мені хочеться дізнатися, як це, відчути, як усередині все вибухає, а перед очима з'являються темні плями.

Ось зараз і хочеться ...

Різко відсмикнувши руку від хвоста чоловіка, я поплескала себе по щоках, приходячи до тями. В усьому винна інтимна обстановка в кімнаті та голод. Так, саме голод.

– Ларі, я зголодніла.

– Мені нагодувати тебе? – Піддався вперед чоловік. Не знаю, про що він подумав і чим зібрався мене годувати, але...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍