Леся Українка - Камінний господар, Леся Українка

покорилась горда Анна саме тоді, як їй здавалось, що вона опанувала своєю долею, ті форми не покорили б ніжноупертої вдачі Долорес, бо, отже, вона і в монастир пішла не так, як всі, не для рятунку власної душі, а для пожертвування нею! Вона і заручилась без надії на заміжжя, знов не так, як всі. Отже усталені форми для неї тільки якісь містичні формули, що мають виражати, власне, невиразимі ні в яких формах почуття, але те, що в тих формах є «камінного», пригнітаючого, позбавляючого волі, не може мати влади над її вільною душею. Так я думаю про Долорес, але, на жаль, не вміла передати тої думки читачам. Бачу з рецензій, що люди занадто повірили зарозумілим словам неглибокого психолога Дон Жуана про Долорес: «Се тільки тінь моя». Се шкода, але сього вже поправити не можна, бо я вже вийшла з того настрою, в якім писала ту драму і вона вже мені не підвладна тепер, се вже «окремий організм», і не можна його вернути в материнське лоно...» (т. 12, с. 461-463).

Чорновий автограф драми «Камінний господар» Леся Українка скорочувала і переробляла кілька разів.

Так, скорочена у дії II велика сцена, що не мала суттєвого значення для розвитку дії.

У чорновому автографі після ремарки «Командор стоїть коло крайньої колони і дивиться на танці» йшла така сцена:

 

 

Згори швидко спускається пані, убрана соняшником. За нею поспішає її чоловік; вона так квапиться, що не бачить його. Він доганяє її і хапає за руку саме в ту хвилину, як вона була вже в вихідних дверях унизу.

 

Пан

Куди-бо ти, Соліто?

 

Пані

Там так душно, а я забула віяльце.

 

Пан

Я зараз його знайду.

 

Пані

Не тут забула - дома!

 

Пан

Я господиню попрошу позичить.

 

Пані

Ні, ні! То сором! Що ти? Як же можна?

Судитимуть, що ти такий скупий,

що навіть віяльця мені не справив.

 

Пан

Ну, я поїду, пошукаю дома.

(Хоче йти.)

 

Пані

(затримує його)

Ні, ти не знайдеш, я його замкнула.

 

Пан

То дай ключа.

 

Пані

Там віяльців багато,

я ще повинна вибрати, щоб добре

пристало до убрання - се ж так важно.

 

Пан

Я привезу їх всі.

 

Пані

Іще чого?

Крамницю тут розложим? Людям насміх?

 

Пан

Та як же буде?

 

Пані

Я сама поїду.

 

Пан

Ти?

 

Пані

Я. А що такого?

 

Пан

Може б, ти, Соліто, без віяла як-небудь обійшлась?

 

Пані

Як обійшлась? Я гину від задухи!

Я млію! Ой! Мені зовсім недобре!!

(Важко дише і розмахує руками.)

 

Пан

Я принесу води.

(Хоче йти до фонтану.)

 

Пані

Яка вода? Мені повітря мало!

Якби я мала віяльце... Я знаю,

волієш ти, щоб я тут задушилась,

аби не їхала сама без тебе.

 

Пан

А чом би не поїхати удвох?

 

Пані

За віяльцем удвох? Се ж курям на сміх!

Се ж в очі всім впаде. Невже ти хочеш

усім те показати, як ти мало

впевняєшся на мене?

 

Пан

Але ж, любко...

 

Пані

Доволі вже! Я їду! Не дивуйся,

як забарюся, може, там прийдеться

стрічки на віяльці перемінити

або змінити що в убранні.

 

Пан

Пробі,

скоріш вертайся.

 

Пані

(змінила жорсткий тон на пестливий)

Скучиш тут без мене?

Ох, ти ж закоханий мій пастушок!

(Потріпує його по підборіддю і цілує.)

Та я ж сама спішитимусь до тебе!..

(Вибігає, посилаючи панові поцілунки рукою.)

На горі, по знаку Анни, музика втихає.

 

Паничі

О? Се вже й годі? Як? А я ж! А я?

 

Анна

(на рундуку)

Та ощадіть мені життя, панове,-

мій наречений стане удівцем

ще перед шлюбом - се хіба ж не сумно?

(Сідає на дзиглик. До командора.)

Прошу вас, дон Гонзаго, накажіть,

щоб слуги подали нам лимонади.

 

Командор виходить.

 

Паничі

(з тих, що з ними Анна вже перетанцювала)

Чим бавити нам нашу королеву?

 

Анна

Забава починається з питання?

(До Дон Жуана.)

Чи я й забави маю призначати?

І знов по черзі?

 

Дон Жуан

Черга відома,

вона встановлена, і я своєї

не відступлю нікому.

 

Анна

Мені цікаво, як у вашім краю

панове бавлять пань.

 

Дон Жуан

В нас, донно Анно,

тим бавлять, що життя позбавить може

або від смерті вибавить.

 

Анна

А чим же

не бавляться у вас, коли се так?

 

Дон Жуан

Багато є невартого забави,

але про те неварто й споминати.

 

Анна

А як, наприклад, ся обручка ваша -

для забавки вам служить чи для чого?

 

Дон Жуан

Вона мені не служить.

 

Анна

Значить, ви їй?

 

Дон Жуан

Є речі поза службою.

 

Анна

(легковажно)

Ах, так?

Чи й мандоліна до таких належить?

 

Дон Жуан

О, ні.

 

Анна

Чого ж вона мовчить?

 

Дон Жуан

Ви хтіли б

її почути голос?

 

Анна

Так.

 

Дон Жуан

Дозвольте ж

сій мандоліні звички не ламати,

вона-бо звикла тільки з долу вгору

свій голос подавати.

(Збігає в долішню залу і