Леся Українка - Камінний господар, Леся Українка

стає там у позу, наче готуючись співати серенаду.)

 

Одна панна

(до Анни)

Сьому мавру

не першина, як видно, серенади.

 

Дон Жуан, загравши прелюдію, співає серенаду «У моїй країні рідній…» Під кінець співу надходить командор, за ним слуги з лимонадом.

 

Далі викреслена сцена після слів донни Соль «Ви ще мені заплатите за се! (Відходить від Дон Жуана)»:

 

Чоловік донни Соль

(стрічає її)

Де ж віяльце?

 

Донна Соль

Підхожого немає.

 

Чоловік

Овва! Моїй куріпці буде душно!

Он личко аж пашить - справдешнє сонце,

дай я погріюсь.

(Прихиляється до неї, щоб поцілувати, вона відхиляється.)

 

Донна Соль

Тут же люди бачать!

 

Чоловік

Хе-хе! Боїшся, що скомпромітую?

Ну, ну, ходи сюди, тут захисненько.

(Заводить її в затінок і милує, вона покірно відповідає на його пестощі.)

 

Дон Жуан

(з маскою в руках наближається до них)

Ах, вибачайте!

 

Чоловік

(залишивши жінку, гостро)

Що вам треба, пане?

 

Дон Жуан

(до донни Соль)

Я дамську маску тут знайшов, сеньйоро.

Се чи не ваша? Вам, либонь, потрібна.

(Віддає донні Соль маску і з гречним уклоном відходить.)

 

Через горішню салю нова юрба гостей проходить і здіймається на гору. Донна Соль з чоловіком теж туди йдуть.

 

Знято діалог донни Анни і Командора після слів донни Анни: «Звичайне. (Встає й, замішавшись межи гостями, зникає, потім з’являється в дворику, вийшовши долішніми сходами.)»:

 

Командор

(доганяє її в бічному хіднику під колонадою)

Постривайте, донно Анно, я маю з вами дещо говорити.

 

Анна

Що саме?

 

Командор

Ви сьогодні дуже чудно поводитесь.

 

Анна

Як саме?

 

Командор

Донно Анно,

сього, либонь, не треба поясняти.

 

Анна

Я думаю, що треба пояснити

ваш тон, а не поводіння моє.

Сьогодні рано ви мені казали,

що якби ви були мене непевні,

то повернули б слово, а тепер

непевність виражаєте, та слова

не повертаєте.

 

Командор

Чи ви б хотіли, щоб я його вернув?

 

Анна

Якби хотіла,

то і сама б могла вчинить те саме,

ми ще не зв’язані навік. Я вільна,

і ви теж вільні. Якщо справді вам

поводіння моє здалось непевним,

то ви не змушені його терпіти,

і я його зміняти теж не мушу,

бо в нім нема ганебного нічого.

 

Командор

Я не кажу - ганебного, і сам я

непевності ніякої не маю,

інакше справді я б вернув вам слово,

але про людське око може здатись...

 

Анна

Про людське око!

 

Командор

Ви не легковажте

людського поговору. Хто панує,

той мусить уважать на осуд людський.

В моєму роді лицарі - без страху,

а дами - без догани, тим-то завжди

сей білий плащ нам припадав по праву,-

його забруднила б щонайменша пляма,

і ми се пам’ятаємо.

 

Анна

Сеньйор,

мені про се нагадувать не треба.

Ніхто в Севільї вам того не скаже,

що Анна де Альварес не по праву

в сю чисту біль убралась, я держу

севільські звичаї, а ви - кастільські,

оце і вся різниця межи нами.

(Гордо піднявши голову, хоче пройти далі повз командора, він заступає їй дорогу.)

Як вам се кривда - ось моя правиця,

ви можете знять з неї свого персня.

 

Командор

(цілує простягнену руку)

Ні, донно Анно, вибачте мені.

Я певен, що коли ви так ретельно

бороните всі батьківські звичаї,

поки ви ще в дівоцтві, то по шлюбі

ви приймете звичаї роду мужа

так само щиро. І не будем більше

про се ні слова говорити.

 

Анна

Згода.

(Стискає його руку.)

 

Командор

Ми підем до гостей?

 

Анна

Ні, я не можу.

Я страшно втомлена. Посидьмо тута.

(Оглядається і бачить чиюсь постать в глибині салі.)

 

Командор

Простіть, там ходить хтось, він нас побачить,

в Севільї, може, се зовсім нічого,

але в Кастільї се було б…

 

Анна

Ах, правда,

Я і забула. Я сама лишуся,

коли дозволите.

 

Командор

В тім ваша воля.

(Йде нагору.)

 

У дії III після слів Командора «Тепер я пізнаю свою дружину» йшла така сцена:

 

Маріквіта

(постукавши в двері і не діждавшись відповіді, увіходить. Радісно і голосно)

Приїхала з Севільї сеньйорита!

 

Анна

(так само радісно)

Проси сюди хутчій!

 

Маріквіта зникає.

 

Командор

Навчіте, Анно,

сю дівчину, як треба входить в хату

і говорити. Що се за простацтво?

 

Маріквіта уводить у кімнату Долорес.

 

Анна

Ти, Долорес?

 

Командор

(з лицарським уклоном)

Вітаю, сеньйорито!

 

Дами вітаються якось примушено.

 

Командор

Чому завдячую велике щастя

вітати в себе подругу найкращу

моєї Анни?

 

Долорес

Я тут маю справу до короля…

прохання себто...

 

Командор

От як?

Родина ваша вхожа до двора?

 

Анна

Вона дочка гідальго, та не гранда.

 

Командор

(до Долорес)

То треба вам удатися спочатку

до шамбеляна через каштеляна.

 

Долорес

Я сподівалася на вашу ласку...

 

Командор

Я б радий сам служить вам, та, на жаль,

мені забороняє етикета

просити авдієнцій