Вільям Шекспір - Два веронці, Вільям Шекспір

style="">Сільвія

Хто так кличе?

 

Егламур

Слуга і друг ваш вірний, що чекає

На ваш наказ.

 

Сільвія

Синьйоре Егламуре,

Бажаю тисячу вам добрих ранків!

 

Егламур

І вам, шановна панночко, так само!

Ви наказали, і з’явився я

Так рано перед ваші ясні очі,

Щоб запитать, чим можу бути вам

Корисний я.

 

Сільвія

О Егламуре милий,

Ти - справжній лицар гідний (присягаю,

Що я так думаю й кажу це щиро).

Ти мудрий, співчутливий і відважний,

І знаєш ти, що серцем і душею

Кохаю я вигнанця Валентина;

Тобі відомо теж, що батько мій

Віддати вирішив мене за Турйо,

За дурня, осоружного мені.

Ти й сам кохав; я чула, як казав,

Що то було твоє найтяжче горе:

Звабливицю чарівну покохавши,

Навіки поховав свою любов;

Заприсягнувся на її могилі,

Що ти її не зрадиш, навіть мертву.

О Егламуре, вирішила я

До Мантуї тікати звідси нишком,

Туди, де оселивсь мій Валентин;

Та на шляхах, як кажуть, небезпечно,

Тому прошу, щоб ти мене провів:

На честь твою і вірність покладаюсь.

Не говори мені про ба́тьків гнів!

Подумай про мою журбу глибоку,

Журбу жіночу, й сам ти зрозумієш,

Що маю право утекти із дому,

Щоб врятуватись від гидкого шлюбу,

Який і небо, й доля прокляли!

Благаю я тебе всім серцем трудним,

Де сум тяжкий лежить, немов пісок

На дні морському, о, поїдь зі мною,

І будь мені товаришем в дорозі!

Як ні, то обіцяй мовчать про те,

Що я тобі відкрила, і наважусь

У путь далеку вирушить сама.

 

Егламур

Мені болять страждання ваші, панно.

І, знаючи, що породило їх

Шляхетне й чесне почуття, я згоден

Із вами подорожувати разом;

Мені дарма, що станеться зі мною,

Аби послало небо щастя вам.

Коли ж збираєтесь в дорогу?

 

Сільвія

Нині.

Лише стемніє.

 

Егламур

Де я вас зустріну?

 

Сільвія

У келії, у Патріка-ченця.

До нього хочу я піти на сповідь.

 

Егламур

Я буду там в призначену годину.

До вечора, шляхетна синьйорино.

 

Сільвія

Бувай, мій добрий Егламуре.

 

Виходять.

 

СЦЕНА 4

 

 

Там само.

Входить Ланс зі своїм собакою.

 

Ланс

Ох, і тяжко ж господареві на серці, коли той, хто має бути йому за вірного слугу, поводиться, як невдячний пес!.. Я виховував його ще з цуценяти; я врятував йому життя, коли його вкинули в річку разом з трьома, а може, й чотирма сліпими братиками та сестричками! Я вишколював його так, як справжнього собаку. І чим же він мені за те віддячив?! Мій господар звелів відвести цього пса до панни Сільвії, мовляв, він його їй дарує. То й гаразд. Пішли ми. Та не встигли увійти до їдальні, як цей ледацюга вже підкрався до її тарілки й поцупив каплунячу ніжку. Гидко дивитись, коли собака не вміє триматися як слід у порядному товаристві! Слово честі, я хотів би, щоб він показав себе, так би мовити, освіченим, чемним псом, псом хоч куди! Ех, та що й казати, коли б я не був розумніший за нього та не взяв би на себе його гріха, то цього шолудивця неодмінно повісили б; їй-богу, набрався б він лиха за всі свої штуки!.. Ну поміркуйте самі: проліз він, бачте, до кімнати, в компанію трьох-чотирьох знатних собачих синів, та й шасть! - прямісінько під герцогів стіл, і раптом, раніше ніж можна було встигнути (даруйте на слові!) помочитися, все шановне товариство вже відчуло носом, що він тут! «Вигнати собаку!» - кричить один. «Яка паскудна тварина!» - кричить другий. «Почастуйте його гарапником!» - кричить третій. «Повісити його!» - кричить герцог. Але я, впізнавши здалеку цей запах, відразу здогадався, що то наштукарив мій Креб; я - до того парубійка, що батожить у них собак, та й кажу: «Друже, чи не збираєтесь ви відшмагати цього песика?» - «Неодмінно збираюсь»,- каже він. «А за що ж? - кажу я.- Ви його марно кривдите, бо це я наробив у кімнаті». А парубок той, недовго думаючи, відчухрав мене та й витурив геть із кімнати. Дозвольте запитати, чи багато знайдеться хазяїв, які вчинили б таку ласку своїм слугам? Еге-е, ще й не таке зі мною траплялося!.. А скільки разів, бувало, сидів я в колодках за ті ковбаси, що він же їх поцупив; коли б не я, то йому неодмінно довелося б гойдатись на мотузці,- їй-богу! Одного разу випало мені навіть вистояти біля ганебного стовпа за тих гусей, що він їх попридушував; а то б не минула його лиха година... І ти все це забув... А я добре пам’ятаю, яку штуку встругнув ти, коли ми виходили від панни Сільвії! Хіба ж я не загадував тобі не відводити від мене очей і робити все те, що я робитиму? Чи ти коли бачив, собачий сину, щоб я раптом підняв ногу й помочився на спідницю шляхетної дами? Чи ти коли бачив, щоб я витинав такі неподобні штуки?!

 

Входять Протей та Джулія, одягнена хлопцем.

 

Протей

Ти звешся Себастьяном? Ти мені

Сподобався відразу, й хочу я

Тебе про послугу одну просити.

 

Джулія

З охотою. Зроблю усе, що зможу.

 

Протей

Я сподіваюсь.

(До Ланса)

Ось де ти, мерзенний!

Скажи, де ти провештався два дні?

 

Ланс

Я, пане, вештався, виконуючи ваші ж доручення: водив собаку до панни Сільвії, як ви мені загадали.

 

Протей

І що ж вона сказала, побачивши мою маленьку перлину?

 

Ланс

Та просто сказала, що ваш собака - дворняга і що собаче гавкання - найкраща подяка за такий розкішний подарунок.