Вільям Шекспір - Два веронці, Вільям Шекспір

style=""> 

Протей

А все ж вона залишила в себе мою собачку?

 

Ланс

І не подумала; ось я привів її назад.

 

Протей

Як? Ти цього собаку хотів їй подарувати від мене?

 

Ланс

Атож, синьйоре; а оте друге манюсіньке собача, схоже на вивірку, вкрав у мене на базарі один хлопчисько, катів помічник; ну, тоді я й запропонував синьйорині Сільвії мого власного собаку; адже він принаймні в десять разів більший за ваше цуценятко, виходить, подарунок вартий у десять разів більше.

 

Протей

Геть забирайсь, негіднику! Мерщій!

Знайди мені мою собачку, чуєш?!

А ні, то не з’являйсь мені на очі...

Геть, я кажу! Чого стоїш? Мене

Розлютувати хочеш?! Через тебе

Я мушу червоніти раз у раз.

 

Ланс виходить.

 

Беру тебе на службу, Себастьяне.

Мені юнак потрібний, що зуміє

Наказ мій виконать розумно й спритно,

Бо звіритись на бовдура того,-

Адже й сам бачиш,- аж ніяк не можна.

Крім того, маєш ти приємне личко

Й манери вишукані. Все це свідчить

(Якщо не помиляюсь), що дістав ти

Чудове виховання. Ось за це

Беру тебе. А зараз - от що, хлопче:

Йди до синьйори Сільвії негайно

І їй віддай від мене цього персня.

Та, що мені його подарувала,

Мене любила.

 

Джулія

Ви ж самі її,

Звичайно, не любили, раз так легко

Ви розлучаєтесь з її дарунком.

Вона, либонь, померла?

 

Протей

Ні, здається,

Іще жива.

 

Джулія

Ой горенько тяжке!..

 

Протей

Що означа твій зойк?

 

Джулія

Не можу я...

Мені так жаль її!..

 

Протей

Чому ж то жаль?

 

Джулія

Бо, мабуть, вас не менш вона любила,

Ніж ви синьйору Сільвію; бо марить

Вона про того, хто її забув;

Ви ж закохались в ту, що вас не любить...

Сумна в кохання доля - чи не так?

Як здумаю, яке воно мінливе,

То й скрикую: «Ой, горенько тяжке!..»

 

Протей

Ну, добре; на́, віддай їй персня й разом

Цього листа; ото її кімната.

Перекажи синьйорі, що прийшов ти

По той портрет чудовий, що мені

Його обіцяно. Скінчивши справу,

Вертай скоріш до мене. Я тебе

Чекатиму з нудьгою й горем в серці...

(Виходить)

 

Джулія

Як мало є жінок, які могли б

Вловить таке бажання чоловіка!

Протею мій сердешний! Доручив ти

Лисиці стерегти твоїх ягнят.

Ох і дурепа ж я! І задля чого

Жалію я того, хто зневажає

Мене всім серцем? Він кохає іншу,

І через те він зневажа мене;

Його кохаю я, і через те

Я так його жалію. Я дала

Йому перед розлукою цей перстень,

Щоб він мене не забував; а зараз

Повинна я (нещасний посланець!)

Просити Сільвію про те, що́ хтіла б

Всім серцем я заборонити їй;

Віддать їй те, що хтіла б відібрати;

Хзалить того, кого ганьбить хотіла б...

Я віддана коханому своєму,

Й тому не можу бути я йому

За вірного слугу, саму себе

Не зраджуючи щохвилини. Годі!

Піду поклопочусь для нього - тільки

Так холодно, як гаряче у неба

Благатиму відмови на прохання.

 

Входить Сільвія з почтом.

 

Вітаю вас, синьйоро! Я прошу вас

Сказать мені, де можу я побачить

Синьйору Сільвію?

 

Сільвія

А що б ви їй

Повідали, коли б то я була?

 

Джулія

Коли це ви, прошу у вас терпіння:

Доручення я маю до синьйори.

 

Сільвія

Від кого?

 

Джулія

Від господаря мого,

Протея, синьйорино.

 

Сільвія

Мабуть, вас

Прислав він по портрет?

 

Джулія

Таж певно, пані.

 

Сільвія

Урсуло, принеси сюди портрет мій!

 

Приносять портрет.

 

Віддайте це ви панові своєму

Й скажіть, що Джулія, яку забув він,

Пасує більше до його кімнати,

Ніж тінь оця.

 

Джулія

Синьйоро, ось, будь ласка,

Вам лист! О ні, даруйте!.. Помилково

Я аркуш вам подав не той. Прошу,

Ось лист для вас, синьйоро, ваша милість.

 

Сільвія

Дозволь мені поглянути й на той.

 

Джулія

Не можу я. Пробачте, синьйорино.

 

Сільвія

Ну, то візьми!

Дивитися не хочу на рядки,

Що їх писав господар твій; я знаю,

Там повно клятв нових, запевнень різних,

Що їх розірве він так само легко,

Як рву на клапті я його листа.

 

Джулія

Він посила вам персня, ваша милість.

 

Сільвія

Як? Персня?! О, ганьба йому подвійна!..

Казав він тисячу разів, що персня

Дала кохана Джулія йому

Перед розлукою на згадку любу,

І хоч не раз своїм фальшивим пальцем

Поганив перстень він, та я, однак,

Ніколи Джулії так не покривджу.

 

Джулія

Вона вам дякує...

 

Сільвія

Що ти сказав?

 

Джулія

Спасибі вам за співчуття до неї...

Сердешна... Мій синьйор її образив.

 

Сільвія

Її ти знаєш?

 

Джулія

Так само майже, як себе я знаю...

Я часто гірко плачу, як згадаю,

Яка вона нещасна...

 

Сільвія

То вона

Вже, мабуть, знає, що синьйор Протей

Її покинув?

 

Джулія

Так, здається, знає.

І в цім журби її тяжка причина.

 

Сільвія

Скажи, чи правда, що вона вродлива?

 

Джулія

Була