Хорхе Луїс Борхес - Вибрані поезії

до мене голос той жаданий лине: його я чую в самотині днини і в тиші ночі, що таїть любов. Ні, все мара, бо інший жереб мій: це грішна пам'ять, роздуми похмурі і відданість одній літературі, і врешті прикра смерть, і супокій. Один лиш камінь хочу. Прошу тільки якісь дві дати й забуття навіки. Religio medici,[39] 1643
Спаси мене, о Господи! Нема мольби до Когось в цих словах, благання. Їх слабкість підказала в мить вагання, я їх пишу, бо душу страх пройма. Монтень казав це, Браун і якийсь іспанець: від мене самого, Отче, спаси! Від злата, що забрали очі у темряви, забуток ще лишивсь. О, як я хочу стати забуттям і мармуром — спаси мене від цього; не дай мені знов бути, хоч недовго тим, ким вже був, колишнім жить життям. Що шпаги зачервонені й списи?! Від сподівання, Господи, спаси. Котові
Не мовчазніші дзеркала, ніж ти, не скрадливіші в досвітку манери; подоба — в сяйві місячнім — пантери, що нам дано здаля спостерегти. Тебе шукаєм марно ми, й хтозна, який закон нас спонукає вищий; ти — за заходи сонця й Ганг давніший, вони твої — самотність, таїна. Ти пестити себе руці моїй поблажливо даєш. Змирився навіть з її любов'ю в схожій на непам'ять тій вічності, де ти живеш, гордій. Ти в іншім часі. Наче сон чудовний, цей простір твій — ти його владар повний. Іст-Лансінг[40]
Дні та ночі переплетені (interwoven) пам'яттю й страхом, страхом, що є різновидом надії, пам'яттю — так ми звемо шпарини в дитячому забутті. Мій час був завжди дволиким Янусом, що дивиться на захід і схід; сьогодні я хочу оспівати тебе, найближче майбутнє. Краї Святого Письма та сокири, дерева, на які я дивитимусь, але їх не побачу, вітер з птахами, яких я не знаю, прохолодні приємні ночі, що минуть, поринувши в сни і, можливо, в вітчизну, світляні ключі й двері, що обертаються, — вони з часом зробляться звичними, пробудження, коли я казатиму: сьогодні є сьогодні, книги, які пізнає моя рука, друзі й подруги, які будуть голосами, жовті піски заходу — єдиний колір, що лишився мені, я оспівую все це й так само нестерпну пам'ять про знайомі місця у Буенос-Айресі, де я не був і не міг бути щасливим. Я оспівую передвістя твого заходу, Іст-Лансінг, слова, які я диктую, можливо, точні, та вони виявляться фальшивими, бо дійсність незбагненна, а мова — це порядок незмінних знаків. Мічиган, Індіана, Вісконсин,                              Айова, Техас, Колорадо, Аризона — я спробую вас оспівати. Золото тигрів
Хтозна, до часу жовтого заходу скільки разів дивитимусь ще я, як взад-вперед могутній тигр бенгальський ту путь, яка судилася йому, повторює в своїй залізній клітці, не знаючи, що це його тюрма. Ще й інші тигри з'являться потому,