Автор невідомий - Українські традиції

другу. Молодець відійшов і розказав про те іншим. На другий день прийшов на те саме місце і привів другого; тут знайшов іще й другу амазонку, що чекала на них. Про це довідалися інші молодці й підкорили решту амазонок.

114. Відтак вони об'єднали свої табори й жили вже разом. Кожний мав ту за жінку, що з нею вперше зійшовся. Але мужі не могли навчитися мови жінок; зате жінки навчилися мови мужів. Як вони вже розумілися, сказали мужі до амазонок: «Ми маємо родичів і маєтки. Більше так не житимем, але ходім до (нашого) народу й там будемо жити; за жінок не візьмемо нікого, лише вас». На те вони (жінки) відповіли: «Ми не змогли б жити з вашими жінками, бо ми й вони не маємо однакових звичаїв. Ми вміємо стріляти з луків, кидати списи і їздити на конях, а не навчилися жіночих робіт. Зате ваші жінки не вміють нічого з того, що ми казали, але сидять на возах, роблять жіночу роботу, не їздять на лови ні куди-інде. Отже, ми з ними не можемо жити разом. Та якщо хочете нас мати за жінок і бути справедливими людьми, то йдіть до батьків, візьміть належну вам частину майна й по тому приходьте, а будете жити разом з нами».

115. Молодці послухали це й так зробили. Як вони вже забрали ту частку майна, що їм належала, й прийшли назад до амазонок, сказали до них жінки: «Страшно нам жити в тому місці, бо ми відібрали вас у батьків, а до того ще й нищили цю країну. Якщо ж хочете нас мати за жінок, то робіть разом з нами таке. Давайте вийдемо з цього краю, перейдемо Танаїс і там осядемо».

116. І цього послухали молодці. Вони перейшли Танаїс і пішли за три дні дороги на схід сонця від Танаїса і три дні дороги на північ від озера Меотиди. А як прийшли до цього краю, де нині живуть, поселилися тут. З тих пір і дотепер жінки савроматів дотримуються старих звичаїв: їздять кінно на лови з чоловіками і без чоловіків, їздять на війну й носять одяг такий самий, як чоловіки.

117. Савромати говорять скіфською мовою, але говорять нею здавна неправильно, бо амазонки негаразд її навчилися. Подружні звичаї в них такі. Не виходить заміж жодна дівчина, доки не вб'є ворога. Деякі з них і постаріють, а не вийдуть заміж, бо не могли сповнити звичаю.

118. На збір, отже, царів тих описаних народів прийшли скіфські посли й подали їм звістку, що перс підкорив усіх на другій частині світу[130], а тепер побудував міст на перешийку Босфора й перейшов на цей материк[131]. Він перейшов, переміг фракійців і збудував міст на Істрі, бо хоче це все взяти під свою владу. «Тож ви ніяк не тримайтеся збоку й не кажіть, щоб ми згинули. Ми, ведені спільною думкою, опираймося нападові. Не зробите цього? То будемо побиті й покинемо край або підкоримося (йому). Бо що ж іншого маємо робити, як ви не схочете нам допомогти? Та й вам від цього не буде краще, бо перс прийде так само на вас, як прийшов на нас, і не вдовольниться тим, що нас переміг; він не лишить і вас. На це вказує ось що. Якщо він ішов би лише на нас, щоби помститися за попереднє поневолення, то лишив би всіх інших в спокої й ішов би на наш край. Тоді всім було б ясно, що він іде на скіфів, а не на кого іншого. Та він, як тільки перейшов на цей суходіл, відразу підкорив усіх тих, що йому були по дорозі. Він має під собою (не лише) всіх інших фракійців, але й наших сусідів гетів».

119. Як це сповістили скіфи, то царі, що прийшли від тих народів, завели раду. Але їх думки розійшлися, а саме гелон, будин і савромат були спільної думки й обіцяли скіфам допомогу, та агафірс, невр, андрофаг, (вожді) меланхленів і таврів відповіли скіфам так: «Коли б ви перші не образили персів і не почали війни, якби ви просили того тоді, чого просите тепер, ваше прохання виглядало б цілком справедливим, ми були б вас послухали і з вами (спільно) виступили. Але ж ви напали були на їхній край без нас і запанували над персами так довго, доки бог вам дозволив; тож і вони, як їх той же бог збудив, відплатять вам. А ми тих людей тоді не кривдили й тепер не думаємо перші робити їм кривди, хіба він напав би на нашу країну й почав нас кривдити, – тоді й ми спробуємо відплатити. Але доки того не станеться, будемо сидіти вдома, бо гадаємо, що перси йдуть не проти нас, а проти тих, що винні в їх образі».

120. Як скіфи дістали таку відповідь, порішили не зводити бою на відкритому полі, бо союзники не хочуть іти з ними разом, а сходити з дороги (персам), а як будуть наступати все далі, мають засипати всі криниці й джерела, що до них переходитимуть, нищити траву на землі й поділитися на дві частини. До першої, що на її чолі став як цар Скопасіс, прилучилися савромати. На випадок, як перс (Дарій) повернув би за ними, мали вони йти вздовж озера Меотиди до ріки Танаїс; якщо ж він відступав би, гнатися за ним. Це була одна частина (мешканців) царства, спрямована на ту дорогу, що я казав. Інші дві частини царства, велика, що її провадив Іданфірс, і третя, під проводом Таксакіса, злучилися докупи. До них мали прилучитися ще гелони й будини. Вони також мали втікати від персів на віддаль денного переходу й робити так, як наказано. Вони мали наперед заманити (персів) просто до країни тих, що не обіцяли допомогу, щоби й вони воювали; а якщо не хотіли б добровільно битися з персами, то щоби мусили боротися. Після того вони мають