Автор невідомий - Українські традиції

121. Так вирішили скіфи й рушили проти Дарієвого війська, виславши вперед найкращих кіннотників. Усі ж вози, що в них за звичаєм сиділи діти й жінки, й усю худобу, крім потрібної на поживу, – все це лишили й вислали з возами, наказавши їхати все на північ.

122. Отже, по тому рушили. Тим часом скіфська сторожа зустріла персів, що були на віддалі трьох днів дороги від Істра. Як вони їх знайшли, випередили їх на відстань одного дня дороги і нищили по дорозі все, що росло на землі. Як же перси побачили, що з'являється скіфська кіннота, почали їм (скіфам) наступати на п'яти, – а ті постійно втікали. Далі, – бо вони йшли за одною лише частиною війська, – перси гонили їх на схід до Танаїса. (Так) ті перейшли ріку Танаїс. Перси й собі переправилися й гонили далі, аж доки не перейшли до країни савроматів і (далі) не прибули до землі будинів.

123. За той час, як перси йшли через край скіфів і савроматів, не мали чого нищити, бо країна вже була спустошена. Та як прибули до краю будинів, застали там дерев'яне місто, що його будини залишили, й підпалили. Як це зробили, наступали (далі) на п'яти (скіфам), аж доки не перейшли (цілої) тієї країни й не прийшли в пустелю. В тій пустелі ніхто не мешкає, а лежить вона трохи вище країни будинів; простягається на сім днів дороги. За пустелею живуть фіссагети; з їх країни випливають чотири великі ріки, течуть через край меотів і впадають до озера, званого Меотида. Назви їх (рік) такі: Лік, Оар, Танаїс і Сиргіс.[132]

124. Коли Дарій прийшов у пустелю, зупинився і заснував табір над рікою Оаром. Після того збудував на рівній віддалі від себе – близько шістдесят стадій – вісім міст; залишки цих укріплень збереглися до наших часів. Поки він був тим зайнятий, переслідувані скіфи перейшли повище землю й повернулися до Скіфії. Коли вони вже геть зникли, що їх ніде не бачили, полишив Дарій ті наполовину збудовані замки, а сам повернув на захід, бо думав, що це все (тут живуть) скіфи й вони втекли (на захід).

125. Він гнав чимскоріше за військом і, як прийшов до Скіфії, наштовхнувся на обидва загони скіфів. Він зустрів їх і став переслідувати, а вони постійно трималися на відстані одного дня дороги. Дарій не покинув переслідувати, а скіфи, згідно зі своїм планом, прибули до країни меланхленів. Ті дуже перелякалися, що (до їх країни) вторглися скіфи й перси. Тоді скіфи перейшли до країни андрофагів, а як настрахали й цих, перейшли у Неврію. І тут налякавши, скіфи втекли до країни агафірсів. Як агафірси побачили, що сусіди втікають від скіфів настрахані, то доки ще скіфи увійшли до їх країни, послали гінця із звісткою, щоб не переходили їх кордону, бо якщо спробували б, то вони (агафірси) воюватимуть з ними. Це переказали агафірси і зміцнили свої кордони, маючи на думці спинити пришельців. А меланхлени, андрофаги й неври не починали бою, коли (до їх країв) вторглися перси і скіфи, й забули про погрози; вони втікали перестрашені на північ, у пустелю. Тим часом скіфи не увійшли до країни агафірсів, бо ті заборонили, але з Неврії заманили персів до своїх земель.

126. Коли вже довго так тривало і не було тому краю, послав Дарій кіннотника до скіфського царя Іданфірса, щоби йому переказав таке: «Дивний чоловіче, чому ти постійно втікаєш, хоч маєш змогу вибрати щось із двох (можливостей)? А саме, якщо думаєш, що можеш протистояти моїй силі, то спинися, покинь блуканину й проведи бій; коли ж гадаєш, що ти слабший, то кинь тікати, принеси в дар (мені як) своєму панові землю й воду і розпочни переговори».

127. На те цар скіфів, Іданфірс, сказав таке: «Мої справи такі, персе. Я ще ніякої людини (досі) не злякався і не втік перед нею давніше, отже, й тепер від тебе не тікаю; я нічого іншого не роблю тепер, лише те, що я звик робити в мирний час. А що я не воюю з тобою, то й це тобі поясню. Ми не маємо ні міст, ні обробленої землі, щоби боятися за них і чимскоріше починати з вами бій. Та як уже так конечно треба його починати, то ми маємо батьківські могили; ось відшукайте їх і спробуйте знищити, і тоді побачите, чи будемо воювати з вами за могили, чи ні. А до того, якщо не будемо мати достатньої причини, не будемо з вами воювати. Це про битву. А своїми панами я визнаю лише Зевса, мого предка, й Гестію, царицю скіфів. Тобі ж замість дару – землі й води – пошлю такий дар, як тобі належиться послати; а за те, що ти назвав себе моїм паном, будеш іще відповідати». Така була відповідь скіфів і (від них) пішов посланець, щоби це сповістити Дарієві.

128. А скіфські царі, як почули слово «підданство», дуже розгнівалися. Вони послали ту частину війська, що складалася також із савроматів, – над нею був вождем Скопасіс, – до тих іонійців, що стерегли моста, з наказом увійти з ними в переговори. А ті, що лишилися, думали, що не треба давати персам довше блукати, а нападати на них, коли ті виходять здобувати їжу. І справді, як (скіфи) думали, що Дарієве військо в пошуках їжі, виконали свій план. Скіфська кіннота все проганяла (перську) кінноту; перська кіннота, утікаючи, падала на піхоту, бо піхота допомагала; але скіфи, побивши кінноту, верталися, бо боялися пішого війська. Такі напади робили скіфи й уночі.

129. Та дивно казати: персам допомагав, а скіфам, що на них нападали, шкодив – рик ослів і вигляд мулів. Бо Скіфія, як я вже вище зазначив