Публій Овідій Назон - Мистецтво кохання

557 Тож не спішіть, юнаки, ваших любок ловить на гарячім: 558     Хай попустують собі й вірять, що ми — лопухи! 559 Спіймані люблять палкіш: коли блудять однаково двоє, 560     Значить, завзято вони йтимуть своїм манівцем. 561 Оповідь є, що не сходить із уст усіх жителів неба, 562     Як хитромудро Вулкан Марса й Венеру впіймав. 563 Марс, коли розум йому засліпила Венера жагою, 564     З грізного бога війни раптом коханцем зробивсь. 565 Тут же й сама (бо хто б міг ласкавістю з нею рівнятись?) 566     Войовникові без слів, без дорікань піддалась. 567 Як же то, кажуть, вона насміхалась, пустунка, над мужем: 568     Грубі долоні (коваль!), ще й на додачу — кривий! 569 Часто при Марсові, наче Вулкан, жартома шкутильгала — 570     Врода й грайливість ота вкупі так личили їй! 571 Близькість свою лиш спочатку вони в таємниці тримали, 572     Тільки спочатку їх блуд ще зарум'янитись міг. 573 Сонце викрило їх (чи б міг одурити хтось Сонце?) — 574     Й тут же побачив Вулкан, що виробляє жона. 575 Приклад невдалий ти, Світоче, дав: таж вона за мовчанку 576     Гарний дарунок тобі — лиш попросив би — дала! 577 Ну, а тим часом Вулкан і над ложем і довкола нього 578     Сіті розставив тонкі — годі їх спостерегти — 579 Й ніби на Лемнос подавсь. А закохані — хутко до ложа, 580     Як умовлялись, та вмить — голі, вже в сітях цупких. 581 Свідків скликає Вулкан… А було там на що подивитись! 582     Кажуть, Венера ледь-ледь втримати сльози могла. 583 Ні то лиця затулить, ні частин соромітних прикрити: 584     Й пальцями їм ворухнуть сіті тонкі не дали. 585 Хтось із присутніх на жарт: "Раз тобі, наймогутніший Марсе, 586     Пута ті надто важкі — радо тебе підміню!" 587 Лиш на твоє, Моревладче, прохання Вулкан змилостививсь — 588     Марс до фракійців чкурнув, та — подалася на Паф. 589 Цим одного ти, Вулкане, домігся: раніше кохались 590     Нишком, а в наші часи? Сорому — мов не було! 591 Втім, ти за голову, кажуть, не раз після того хапався: 592     Що наробило, мовляв, кляте моє ремесло! 593 Й ви не чиніте того! Спіймавшись, Венера не зичить 594     Іншим такої ж біди — голими в сіті лежать. 595 Отже, не став на суперника пастки і не перехоплюй 596     Писаних нишком листів, тих, що вістують любов. 597 Хай перехоплюють чоловіки, якщо зайде потреба, — 598     Ті, хто робитиме це правом вогню і води. 599 Тут, уже вкотре кажу, про дозволені втіхи йде мова — 600     Не для поважних жінок вірші грайливі сную! 601 Хто про Церерин обряд перед людом розводитись стане? 602     Хто розголосить пісні самофракійськйх жерців? 603 То не найвища з чеснот — язика за зубами тримати, 604     Хиба найбільша зате — про таємницю плескать. 605 Тож по заслузі Тантал-балакун умліває від спраги, 606     Хоч у воді, й не сягне з гілки рясної плодів! 607 Надто Венера велить її таїнства всім шанувати — 608     Хто язикатий, тому краще до неї не йти! 609 Хоч не у скрині лежить обрядове начиння Венери, 610     Хоч ошалілі жерці лунко в кімвали не б'ють, 611 Все, їй належне, однак, — серед нас, у постійному вжитку, 612     Все — поміж нас, але так, щоб на очах не було. 613 Навіть Венера, скидаючи одяг, відводить лівицю 614     Й, ледь повернувши її, сором приховує свій. 615 Тільки тварина будь-де, просто неба, годить своїй хіті — 616     Дівчина, бачачи це, в землю потуплює зір. 617 Нашим же втіхам годяться і спальня, й зачинені двері, 618     І покривало: не все ж має оголеним буть. 619 Хай вже не темряви — тіні жадаємо, врешті, — півтіні: 620     Все ж не така виднота, як ото в сонячний день. 621 Навіть тоді, коли люд — чи дощі, чи спекота — під крівлю 622     Ще не ховавсь, коли дуб їжу давав й окриття, — 623 Десь у печерах, дібровах єдналися, не просто неба, — 624     Про соромливість, ще й як, дбав, кажу, первісний люд! 625 Нині ж забави нічні — це для нас наче славні діяння, 626     Дорого платимо ми, щоб на хвалу заслужить. 627 Оком дівчаток пасеш. А для чого? Аби похвалитись 628     Першому-ліпшому: "Глянь: цю я також обіймав!" 629 Тільки б на кожному кроці ти міг показувать пальцем, 630     Тільки б неславу пустить, тільки підняти б на глум. 631 Все це дрібниці!