Софі Періно - Дочка Медічі

вона чітко висловила своє бажання. Вона бачить дона Карлоса майбутнім сином. До того ж, кажу я собі, танцюючи у похмурій чорній сукні, мати не пропонуватиме мою руку, якщо з ним справді щось не так.

— Не розумію!

Мати розлючена, і це мене лякає. Ми самі в її апартаментах. Сьогодні переддень Різдва Святого Іоанна Хрестителя. Минуло більше тижня відтоді, як прибули іспанці, а події розгортаються не так, як уявляла мати. Здається, Альба приїхав із цілим списком скарг стосовно того, як мати з Карлом правлять Францією, а також — зі списком вимог, головна з яких полягає у скасуванні Амбуазького едикту та оголошенні війни проти єретиків. Королю Філіпу байдуже, як ми досягнемо мети — змусимо їх перейти в католицизм чи вб’ємо.

— Козімо Руджері побачив корону у вашому гороскопі,— мовить мати, кружляючи кімнатою. Я знаю, що вона довіряє старому астрологу.— Але герцог уперто не бажає обговорювати ваш шлюб. Йому більше подобається скаржитися на те, що його величність обідав із турецьким послом! Що ж до вашої сестри, вона дізналася у дона Карлоса, якої він думки про ваш розум і красу. Він заявив, що майже не помічає вас.

— Не помічає,— запинаюсь я.— Але ж я завжди спілкуюсь із ним, коли ми зустрічаємось. Ми навіть танцювали на маскараді.

У мене залишилися неприємні спогади про ту подію. Дон Карлос не найкращий кавалер. Він так міцно стискав мені руки — аж до синців. Усміхнувся один-єдиний раз, коли наступив мені на ногу і я скрикнула від болю. Я все більше впевнююсь, що з принцом щось не так. Того вечора, коли відбувся урочистий салют на честь отримання Карлом ордену золотого руна, мені здалося, ніби я бачила, як він намагається штовхнути у вогонь одного з молодих спанієлів короля. Наразі його дивакувата поведінка очевидна для всіх. Щоправда, не для Єлизавети: я неодноразово була свідком, як вона його втішає. Мати теж мовчить про це: її бажання видати мене заміж незмінне.

— Докладіть більше зусиль,— радить вона.— Принц — ключ до вирішення всіх проблем. Якщо ви йому сподобаєтеся, Альба буде змушений вести перемовини.

— Сподобатися йому? Він назвав мене «маленькою дівчинкою».

— Поводьтесь із ним інакше. Фліртуйте. Ваша краса — предмет заздрощів моїх фрейлін. Скористайтеся цим. Сьогодні у вас з’явиться нагода побути з принцом на самоті. Я відволічу герцога Альбу на баржі,— вона зупиняється і пильно дивиться на мене.— І я накажу баронесі де Рец особливо не наглядати за вами. Побачивши величезного кита, можете зобразити переляк і вчепитися в руку дона Карлоса.

Я легенько тремчу. Невже, зрештою, я маю поводитися, як мадемуазель де Р’є та інші фрейліни? Якщо так, сподіваюсь, мати заздалегідь попередить баронесу, і мене не покарають.

— Ідіть і вдягніться.

Шарлотта і Генрієтта готуються приєднатися до мене на урочистостях. Я потребую їхньої поради, але аж ніяк не в захваті від першої реакції Шарлотти на моє прохання.

— Я вам не заздрю через завдання підкорити серце дона Карлоса,— каже вона, заводячи очі вгору.

Образ принца, який схилився над їжею із заплямованим підборіддям, пригнічує мене.

— Це безнадійна справа,— з моїх вуст зривається стогін.

— Не настільки,— заперечує Генрієтта,— він — чоловік, а чоловіків здебільшого можна звабити.

Мені допомагають убратися в найбільш вишукану з моїх нових суконь. Для цієї оказії вона не чорна, а сріблясто-червона, прикрашена незліченною кількістю перлів.

За останні два роки — лещу я собі — я непогано оволоділа мистецтвом флірту. Проте жоден із моїх трюків не зацікавив дона Карлоса. Треба вигадати щось дієвіше.

— Що мені робити? — запитую я Генрієтту, поки вона наносить рум’яна мені на щоки.

— Торкайтесь його,— без вагань відповідає вона.— Беріть його під руку. Коли він сидить поруч із вами за столом, мимоволі торкайтеся його пальців.

— А ще краще торкнутися його колін під столом,— додає Шарлотта.

Я не можу уявити, як удамся до таких прийомів, принаймні, з принцом.

— Підлещуйтесь до нього,— веде далі Генрієтта.— Я розумію, про що ви думаєте: що в ньому може заслуговувати на комплімент?

— Він справді жахливий,— кажу я.

— Саме так, бідолашна моя дівчинко,— Генрієтта хитає головою.— Однак вам пощастило, що ви маєте лише пробудити в ньому бажання, а не задовольнити його,— вона обвиває мою шию намистом із величезних перлів і закріплює.— Пам’ятайте: коли йдеться про шлюб, здатися надто швидко означає програти гру. Не дозволяйте йому чогось більшого за поцілунок.

У дзеркалі видно, як Шарлотта, роблячи мені зачіску, виразно кривиться.

— Ви висловлюєтесь так само, як баронеса де Рец,— я намагаюсь засміятися, але спроба виявляється марною, враховуючи серйозність ситуації і стійку відразу, яку я відчуваю до принца.— Краще взагалі не виходити заміж, ніж цілувати дона Карлоса.

— Не кажіть так,— голос Генрієтти лунає впевнено й розважливо.— За нинішніх обставин, здається, шлюбу не буде.

— Її величність дуже розлютиться, але, якщо шлюб неможливий, навіщо мені турбуватися про принца?

— Тому що ви маєте рацію. Її величність таки розлютиться, а ви не хочете, аби її лють спрямувалася на вас.

Я знаходжу дона Карлоса, коли баржа піднімає якір і прямує до острова Егмо. Він сидить на одному з її країв. Нічого дивного, що він сам. Я змушую себе присісти на лавку поряд із ним. Він не звертає на мене уваги.

— Ваша високосте, здається, сьогодні морські боги співатимуть нам серенади.

— Чи не забагато французької поезії та галантності? Ви ніколи не втомлюєтесь хизуватися?