Євген Степанович Березняк - Пароль «Dum Spiro…»

виклав свій план. На узліссі його чекає наш зв'язковий Генрик Малик. Він і принесе мені одяг. Сам

Юзеф чекатиме нас у своєму садку: будинок Скомських поза підозрою.

Нарешті й Генрик. Штани, куртка, капелюх — все якраз по мені. Ми з Юзефом майже одного зросту.

Генрика посилаю в Краків: хай негайно повідомить товариша Міхала. А той уже попередить Грозу, Грушу, своїх людей.

Цю ніч я провів у маєтку. Мов крізь сон запам'ятався старий сад, великий поміщицький будинок із заскленою верандою…

НА «ПОЖАРНІЙ» КВАРТИРІ

«Пане Тегель!

В суботу, 16 вересня, в селі Санка на квартирі селянина Врубля гестапо із м. Кшешовіце заарештувало російську радистку Ольгу. Мені відомо, що Ви, як розсудлива людина, давно втратили надію на успіх Німеччини в цій війні. Ви неодноразово висловлювали своє невдоволення владою Гітлера.

Мені також відомо, що комендант гестапо Нойман — Ваш приятель і друг. Тому і звертаюсь до Вас із діловою пропозицією: домовтеся з паном Нойманом і організуйте втечу Ольги. Якщо це неможливо, придумайте інший спосіб її звільнення. Посприяйте також звільненню батрака Врубля із Санки та його дочок. Якщо Ви це зробите, гарантую Вам і Вашій сім'ї життя, обіцяю, що Ви займете належне місце в новій Німеччині. Якщо в цьому Вам допоможе Нойман, до нього поставимося так само.

Якщо ж Ви не зробите цього і спробуєте затримати подавця даного листа, я обіцяю Вам і Нойману негайну смерть.

У Вашому районі маю достатньо сил для збройної розправи з Кшешовіцьким гестапо, а також і з Вами. Строк виконання мого прохання встановлюю 24 вересня ц. р.

Командир партизанського загону

підполковник Червоної Армії

Васильєв».

Цей лист я написав у містечку Черніхув, біля самого гестапо.

Було так. Від Скомських я пішов на світанку. В лісі мене вже чекав попереджений Владеком Метек. Метек повідомив: арештів більше не було, товариш Міхал усе знає, вжив заходів. В Черніхуві, на конспіративній квартирі мене чекають. Туди йти лісом.

Ніч застала нас у дорозі. Опівночі підійшли до околиці містечка. Я знав: десь тут жандармський пост, комендатура. Куди ж веде мене Метек? Зайшли на подвір'я. Дивлюсь: звичайна криниця — зруб з барабаном.

— Проше, пана капітана, в студню.

Я заглянув у колодязь. На глибині двох-трьох метрів темне дзеркало води. Запрошують — значить треба.

Намацав носком черевика драбину, спустився на метр. Зліва замерехтів вогник. Я пірнув у боковий люк і опинився в кімнаті. На столі — друкарська машинка, радіоприймач, по кутках — автомати, нари. Мені назустріч підвелася Янка — партизанська зв'язкова. Поруч з нею якийсь незнайомий чоловік.

— Комендант місцевої пляцувки[10], — відрекомендувався він. Помовчав і додав: — А це наша «пожарна» квартира. На випадок небезпеки партійні працівники можуть перебути тут не один день.

Що вдалося дізнатися про Ольгу, Врублів? Поки що небагато. Їх привезли в Монтелюпиху, звідки мені в свій час чудом вдалося вирватися. Як врятувати Ольгу? Як допомогти Врублям?

Тут і згадали Тегеля — шефа каменоломень.

— Комендант гестапо Нойман — давній його приятель, — міркував польський товариш. — Тегель — нам це достеменно відомо — вже не вірить у перемогу рейху і готовий будь-якою ціною врятувати свою шкуру.

Серйозно продумали всі деталі. Я тут же написав згаданого вище листа. Польські друзі переклали його німецькою мовою. Домовилися, що 19 вересня увечері Метек сам з'явиться з цим листом до Тегеля.

Шефа каменоломень візит підпільника здивував і налякав. Та Метек спокійно роз'яснив:

— Це у ваших інтересах, пане Тегель. В інтересах вашої фрау і ваших кіндер.

— Ніхто ще не тікав із Монтелюпихи, — простогнав Тегель. — Та й пан Нойман не з тих, хто випускає пташок із клітки.

1 Тегель пообіцяв-таки зробити все можливе для врятування схоплених.

Наступного дня знову зустрілися. Цього разу, як зажадав Метек, — на лісовій галявині.

— Вашої молоденької радистки нема в Монтелюписі, — випалив Тегель, побачивши здаля нашого зв'язкового. — Сьогодні вранці її вивезли невідомо куди. Тих інших теж не виявлено.

У БЕСКИДАХ

В криницю спустився комендант пляцувки: — Тадек чекає.

До партизанського загону Тадеуша Грегорчика (Тадека) нас мали провести бійці із диверсійної групи Калиновського, які тут поруч у лісі: повертаються із завдання.

Калнповський з'явився в Бескидах недавно. Але ім'я його вже стало легендарним. На рахунку групи Калиновського великі диверсії, висаджені мости. А втім, як завжди в таких випадках (ми знали це і з власного досвіду), вдячне населення приписувало загонові «полковника Калиновського» і дійсне, і бажане.

За голову Калиновського окупанти офіційно обіцяли 50 тисяч рейхсмарок і 20 гектарів землі.

Про «совєцького Калиновського» я багато чув від старого Врубля, Малика, Скомського. Сміливий. Всюдисущий. Обережний. З'являється з хлопаками завжди несподівано.

З розвідниками Калиновського я вирушив у гори. Попереду з компасом ішов старший групи Микола. Глибокої ночі підійшли до місця, де мав бути партизанський загін Тадека. На наші сигнали ніхто не відповідав. У горах, у лісі — гробова тиша.

Вранці підійшов до нас молодий ставний чоловік з військовою виправкою. Познайомились. Це був командир партизанського загону імені Варинського з Армії людової[11].

За сніданком я ближче придивився до Тадеуша Грегорчика. Худорлявий. В шкіряній куртці. Офіцерська планшетка. На грудях бінокль. Спокійні, сірі, проникливі очі. До чого ж схожий на нашого Щорса! Я сказав йому про це.

— А хто такий, — питає, — Щорс?

— Український Чапаєв.

— Чапаєв, Петька — знаю…

В партизанському таборі зразковий порядок. Загін розташований на гірській галявині, біля струмка. Тут і кухня. Днювальні — хто чистить картоплю (земняки), хто рубає м'ясо, хто миє якісь трави і кропиву. Під ялинами після «нічної зміни» сплять бійці з диверсійної групи. Коні, корови — все живе господарство загону — тут поруч, у лісі, в надійній місцині.

— Тутай, — каже Тадек, — єст цалковіти спокуй, проше товажиша, шваб нігди не пшейдзе тутай.

З донесень Грози я знав, що в загоні працює радист Мак — наш розвідник.

Мак — Іван Рудницький — забрався зі своєю рацією на саму вершину гори. Його охороняли автоматники Тадека. Застав я його за роботою. Він розгорнув антену і вперто вистукував позивні. Відрекомендувалися. Я сказав про себе те, що вважав можливим. Просив передати Центру від мого імені термінову радіограму:

«16 вересня під час роботи німцями заарештована Комар. Комар, господарі квартири, рація — в гестапо. Причина арешту — пеленгація. Голос знаходиться в партизанському загоні. Гроза, Груша — в Кракові. Сітка збереглася. Вжито заходів. Прошу вислати зброю, вибухівку, рацію. Чекаю