Дмитро Терко - Альтернативні пригоди Буратіно, Дмитро Терко

Автосалон

Автосалон

Починаємо "відродження", після рекогносцировки, визначила Аля. Дивись, як все прийшло в рух. Через мене? Хіба. Он де головний менеджер і молодша, як рухаються. Цок-цок-цок грають її підбори. І – до статного чоловіка в костюмі "від Армані", кабанчику мій. Дивиться в планшет, звіряє він-коди. На гладенькому і, мабуть, запашному обличчі – гримаса. Запитує цих двох:

- То ви тут наче сторонні спостерігачі. Шість продажів за минулий рік. При таких цінах! 

Аля невимушено підбирається до обраного червоного фіату. 

- Вибачте, можна? Головний менеджер швидко реагує. Підходить. Вона сідає за руль. В дзеркало заднього виду бачить, як та мала знімає ниточку з плеча боса. Наче струшує. Він теж підходить. І вона посвячує власника в свою задачу. Одразу бачить, як пульсує жилка біля куточків його рота, розширюються крила правильного носа. Це щось нагадує. Він щиро посміхається і пропонує демонстрацію. Відкриває широко водійські двері і, протягуючи їй свою руку, підводить до пасажирського місця з протилежного боку. По ходу він підіймає задню дверку і широким жестом демонструє ергономічний салон. Потім нажимає на неї розпластаною долонею, показуючи відсутність каблучки. Справу майже зроблено. Бідолаха молодша менеджер, почервонівши, ледь не відкушує кінчик свого біленького комірця. О, такої! – Та він вже трошки в помаді… 

Вони роблять три кола по чималій площадці. Аля розпитує його про нюанси керування автоматичною коробкою, умови гарантійного обслуговування. Потім – фінансове питання. Каже, що воно заслуговує на "оптимізацію". Це не проблема, обнадіює власник салону. На мить западає тиша.

– То як, скільки мені вартуватиме це "пташенятко", запитує вона й грайливо обмахує свій носик кінчиком хвостика.

Замість прямої відповіді чує:

- Мене звуть Анатоль. Ти – Аля?! Пам'ятаєш, гімназію номер 48 і ті $150 тисяч? Це – я. Вибач за тодішнє. 

Тепер Алі треба було прийти до тями. "О, це так фарт! Не дарма люди кажуть, що щасливий і на камінні мед знайде". 

- Запрошую на вечерю, Алю. 

- Рада за тебе, Анатоль. Вечеря нас не обмине. Але не сьогодні. Можемо оформити угоду зараз? Я готова. І вона потрусила своїм баульчиком. 

Анатоль поманив пальчиком головного менеджера, щось шепнув йому на вухо та запросив дівчину до кабінету. Через декілька хвилин йому принесли примірник договору на купівлю авто в розстрочку. Він відкрив його десь посередині і щось підкреслив. Потім сказав, щоб надали агентську угоду. І запропонував Алі заповнити в ній свої дані, мовивши:

- Від нині ти – наш позаштатний співробітник – торговельний агент, що діє за договором доручення. Тому маєш право на пільгові умови: 4% річних і без комісії. Тебе влаштовує? 

- Це пристойно. Згодна. 

Так вона стала власницею бажаного "свіжаку". 

Анатоль зрозумів свою поспішність з вечерею. Його шкільна знайома, про яку його батько свого часу казав, що таких ініціативних дівчат треба тримати в оранжереї, безперечно справляла пристойне враження. Тому в наступну суботу перед Днем Києва він запропонував їм прогулянку на теплоході по Дніпру. Це здавалося влучним ходом, адже на кораблі був ресторан і бар. До того дама може трошки змерзнути, і такий шанс втрачати не можна. Він обрав VIP-варіант на "Срібній хвилі". Аля, яка "читала чоловіків" наосліп, погодилась, і їхнє перше побачення було чудовим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍