Катерина Винокурова - Королева шипів, Катерина Винокурова

Я залишилася стояти там до кінця, спостерігаючи, як рештки деревини згоряють, перетворюючись на попіл, коли інші повільно розходилися у своїх справах. Тільки тліюче вугілля, що кидало химерні тіні, і я під холодним, байдужим небом.

— Він убив її, — тихо промовила Анаїз, рівняючись зі мною. — Вони всі мають заплатити.

Її гнів палав яскраво й обпікав сильніше, ніж цей церемоніальний вогонь.

— Вона вбила немовля, Анаїз. Думаєш, люди мусили відповісти на злочин інакше? — мій шепіт, слабкий і важкий, ледь чутно пронісся з вітром, гублячись у холоді ночі.

— Цей світ і вони створили нас такими, — її голос став різким, сповненим обурення. — Вона не могла існувати без цього. Ніби ти не знала, як їй було боляче… кожного разу.

— І хто ж тоді з нас правий? — я повернулася до неї, холодний вітер пробирав до кісток, несучи запах диму та попелу.

Її червоні очі були наповнені скорботою і люттю.

— Ти виправдовуєш їх? Його?! — крикнула вона, і її голос зірвався, розбиваючи тишу, як скло. — Він перетворив страту на виставу! Він хоче нас знищити! На чиєму ти боці взагалі?!

— Я все можливе роблю заради нас, Анаїз.

— Нас? — вона різко взмахнула руками, ніби відкидаючи цю ідею. — Про яких нас ти говориш? Ти вже давно прагнеш своєї смерті, і тому погодилася на цю… домовленість. Сподіваючись, що цей король подарує тобі милість. А як же ми? Це й наш дім теж. Якщо тебе не стане, що буде з нами?

Вона ставила правильні питання, але я не мала на них відповіді й не хотіла відповідати. Так, я вже давно хочу піти. Хочу, щоб це закінчилося раз і назавжди. Але невідомо, що буде далі. Після моєї смерті. Хащі теж зникнуть чи перетворяться на щось інше, більш жахливе й моторошне?

Я провела руками по обличчю, відчуваючи холод шкіри та втому, що зібралася в кожному вигині.

— Я хочу, щоб це закінчилося, Анаїз. Ти добре про це знаєш. Я більше не можу й не бажаю бачити, як дорогі моєму серцю особи покидають цей світ. Я більше не можу.

— Тоді не дозволь йому забрати нас, — з благанням промовила вона, її голос тремтів. А по її щоці потекла сльоза. У світлі вогню, що догорав, ця сльоза здавалася кривавою, відображаючи весь біль цього місця.