Аріда Демоніар - Я просто загадала бажання , Аріда Демоніар

 От є така категорія людей, яким категорично протипоказано вживати алкоголь і Лєра саме одна із них. Ні, я б не сказав, що вона там занадто сильно буянить чи там ще щось подібне. Просто, їй достатньо лише понюхати пробку з під вина і все. 

- На відміну від тебе, — відповів тут же, — я думаю інакше, — навіть не вірилося, що Лєрка настільки близько.

- Мені байдуже, що ти там думаєш, — ледь чутно прошепотіла вона останні слова, пильно розглядаючи моє обличчя. 

- Та невже? — посміхнувся я. І вже приготувавшись почути у відповідь, щось таке, що може сказати якщо не Лєрка, то якийсь із її нереальних (сподіваюся, що це так) клонів, або ще Мишкова Яринка хіба що. Натомість почув саме справжнє схлипування, — Гей, мала, ти чого? — різко підвожуся разом з нею на ноги. 

- Мене хлопець ки... нув!

- Михайле Борисовичу, — схвильовано промовив тим часом водій.

- Потім, зачекають, — відмахуюся від Степана. Для мене зараз головне придумати, як бути далі з Лєркою. Адже залишати її одну на вулиці та ще й у такому стані, я просто не можу собі дозволити. 

- І з роботи вигнали-и-и! — розмазуючи по моєму пальту соплі у перемішку зі сльозами, колишня однокласниця між тим продовжувала ридати, — Новий шеф, козел рідкісни-и-ий! — мда... Нічого не скажеш. Зробив я Мишку рекламу, а точніше антирекламу, —  Я додому не можу поїхати-и-и! Сказали, що без пари немає чого приїжджати-и-и!

- Так я з тобою поїду, — ну от чесно, воно якось само собою з язика зірвалося. Ні, я хотів їй запропонувати поїхати разом. Але планував зробити це трохи інакше.

- Що? — подача води до «Ніагарського водоспаду» нарешті припинилася.

  От скільки спостерігаю за жіночою половиною, то складається відчуття, що всередині кожної з них приховано такий собі маленький перемикач, який хтось невидимий бере й перемикає саме туди куди вважає за потрібне. Бо як ще можна пояснити, що от буквально декілька секунд тому Лєрка намагалася втопити нас із ні в чому не винним водієм брата у власних сльозах, а тут раз і стоїть ніби й не було нічого.

- Я поїду з тобою, — повторив ще раз.

- До тебе чи до мене? — от до такого, якщо чесно я готовий не був.

- До твоїх батьків.

- Ні, — заперечливо похитала головою чим ще більше мене здивувала. От спробуй її зрозуміти. То тут плакала, жалілася, а тепер носом крутить, — Мені до хрещеної треба.