Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

— Але для цього потрібні докази, — зауважив Олексій. — Дуже переконливі докази.

— Антоніо міг би допомогти, — задумалася Єва. — Але я не хочу використовувати ті самі методи. Це занадто... передбачувано.

Олексій обійшов крісло і став перед нею, дивлячись їй прямо в очі.

— Тоді використай те, що має професор, чого не має більшість людей — академічну гордість. Самовпевненість. Переконаність у власній геніальності.

— Як саме?

— Спровокуй його, — очі Олексія блиснули чимось нелюдським. — Змусь його зробити помилку публічно. Перед колегами, перед студентами, перед адміністрацією. Таку помилку, яку не можна виправити. Яка знищить все, що він будував роками.

Єва відчула, як в її розумі починає формуватися план. Так, вона знала, як це зробити. Професор Кравченко був не просто викладачем — він був знаменитістю в своїй області, автором численних публікацій, медійною особою. Він часто виступав на конференціях, давав інтерв'ю, вважав себе експертом у всьому.

— Я знаю, як це зробити, — повільно сказала вона. — Але для цього мені доведеться повернутися в університет. Стати знову "просто студенткою".

— Це гра, варта свічок, — відповів Олексій. — До того ж, ніхто не впізнає в елегантній, впевненій у собі Єві ту несміливу дівчину, якою ти була раніше.

Він мав рацію. Ніхто не впізнавав її — ні в дорогому одязі, ні з новою зачіскою, ні з цим новим холодним поглядом. Вона була іншою людиною тепер. Новою Євою.

— Я повертаюся в університет завтра, — вирішила вона. — І тоді професор Кравченко пошкодує, що колись намагався скористатися мною.

Олексій посміхнувся, і ця посмішка була сповнена такого відвертого захоплення, що Єва відчула дивне тепло всередині — не звичайне людське тепло, а щось глибше, темніше. Щось, що вона раніше ніколи не відчувала.

— Я з нетерпінням чекатиму результатів, — сказав він. — Але, Єво...

— Так?

— Насолоджуйся процесом, не лише результатом. Помста — це мистецтво, і ти стаєш справжньою мисткинею.

З цими словами він знову зник, залишивши після себе лише легкий аромат чогось нелюдського і відчуття тепла на шкірі, де його пальці торкалися її плечей.

Єва залишилася сама, але вже не відчувала самотності. Вона відчувала себе сильною, впевненою, майже... всемогутньою. І це відчуття їй подобалося більше, ніж будь-що інше в житті.