Анастасія Семенишин - Ворог номер один , Анастасія Семенишин

Алекс прокинулася наступного ранку з важким почуттям у грудях. Вчорашній день був важким, але водночас і приємним. Вона знала, що прийняла важливе рішення. І хоча ще не все було зрозуміло, серце підказувало, що цей крок був правильним.

Вона сиділа на ліжку, обгорнута пледом, і дивилася на дзеркало. Її відображення виглядало знову таким знайомим, але щось змінилося. Вона не була більше тими самими старими Алекс, яка завжди тримала свої почуття на відстані.

Адам був її другим шансом на щастя. Але її страхи ще не покидали її. Що, якщо їхні батьки дізнаються? Що буде з усім, чому вона і Адам зростали разом?

Тим часом, Адам сидів у своєму автомобілі, далекий від дому, готуючись до важливих рішень. З кожним разом, коли він згадував їхню останню розмову, він відчував внутрішній підйом, але водночас і величезну відповідальність. Їхній шлях був сповнений небезпек, але він був готовий взяти на себе цей тягар.

Але були й інші речі, про які він мусив подумати. Його дівчина, Ліза, відчула, що між ним і Алекс щось не так. Вона вже давно помітила, як він змінився, і тепер задавала все більше запитань.

Ліза не була звичайною дівчиною, яка закриває очі на подібні речі. Вона була сильна, вперта, і навіть у найдрібніших речах могла помітити різницю.

— Адам, ти мені щось не кажеш? — сказала Ліза того дня, коли вони сиділи в кафе, випиваючи каву. Її погляд був проникливим, і Адам не міг приховати своє внутрішнє напруження.

— Що ти маєш на увазі? — його голос звучав спокійно, але він знав, що її питання були не просто випадковими.

— Ти став іншим, Адам. Ти менше приділяєш мені уваги, більше думаєш про щось інше. Я знаю, що це не просто так. — Ліза нахмурилася і зробила паузу. Вона прагнула отримати відповідь.

Адам відвернув погляд, мовчав кілька секунд, і його серце б’ється все швидше. Він не хотів нікого ображати, але він знав, що між ним і Лізою більше не те, що було колись.

— Ліза, я… — почав він, але раптом зрозумів, що не знає, як саме все це сказати. Він мав залишити все позаду, щоб йти вперед.

Ліза перервала його, поклавши руку на стіл.

— Ти любиш її, так? — її голос звучав так просто, але одночасно від цього ставало важче.

Адам не відповів одразу. Він знову подивився їй в очі, і хоч це було боляче, він не міг брехати.

— Я… так. Я люблю її. — зізнався він, хоча це було не так просто для нього.

Ліза кивнула, зберігаючи спокій. Вона знала, що ця розмова була неминучою. Вони мали йти своїми шляхами, навіть якщо це означало болісне розставання.

— Я все розумію, Адам. І я не буду стояти у тебе на шляху. Але обіцяй, що будеш чесним з собою. Ти не можеш змусити когось любити тебе. — вона зробила паузу і поглянула на нього з теплом, яке він не очікував.

Адам почув її слова і розумів, що вони більше не можуть бути разом. Він подякував Лізі за те, що вона була чесною з ним, і вони обоє вирушили своїми шляхами, залишаючи минуле позаду.

Тим часом, Алекс зустрілася зі своїми друзями. Вони були раді її поверненню, але кожен з них розумів, що тепер все змінилося. Вона не могла більше приховувати свої почуття до Адама, і вони були готові підтримати її в кожному рішенні.

— Як це відчувати, коли ти тепер наважилася бути з ним? — запитала Лаура, її найкраща подруга, поглядаючи на Алекс з тихою усмішкою.

Алекс подивилася в очі Лаурі, і серце в неї забилося швидше.

— Це як величезний ризик, але я вже не можу зупинитися. Я хочу бути з ним, навіть якщо це змінить усе. — відповіла вона, відчуваючи, що це була її єдина можливість.

У цей момент вона знала, що їхній шлях не буде легким, але якщо вони будуть разом, то зможуть пройти через все.