Євгенія Чернюх - Гонитва за тінню, Євгенія Чернюх

Розділ 13

Легкий джаз гойдав повітря ресторану додаючи особливого сяйва свічкам. Соломія сиділа навпроти Остапа, погладжуючи краєм пальця свій келих із водою. Дивно, пройшла тільки доба, а вона могла цілком спокійно дивитися йому у вічі. Та й її думки були зайняті похороном Катерини. Фінансову сторону клопотів взяли на себе Матвій та Юля. Її ж обов’язеом було домовитися зі священником і купити сукню для покійниці.

- Мія, ти знову десь літаєш. – Остап помахав перед її носом серветкою. – Кажу, що вибрав для нас чудові путівки у Єгипет. Не дорогі і все включено. Готель чотири зірки.

Мія не хотіла в Євгипет. Вона хотіла на Мальдіви. Але для Остапа це була дурною тратою коштів. Навіщо плати більше? А ще його не влаштовувала Мальдівська кухня.

Тільки він ще не знав, що Соломія уже замовила собі туди білет. І завтра після похорону планувала сісти на літак.

- А чому не п’ять? – запитала, знаючи, як він цього не любить.

- Що?

- Кажу, що я вчора бачила тебе і Антоніну. Тому в Єгипет ти відправишся сам. Або з нею. – зняла заручальне кільце і поставила перед уже колишнім нареченим.

Він кілька разів змінився в обличчі.

- Ти все не правильно зрозуміла. Вона просто була засмучена, я хотів утішити. От і все. Ну ти чого?! – схопив за руку Мію і стис до хрусту.

- Не варто. Я знаю, що у вас це давно.

Остап підхопився і впав на коліна біля дівчини.

- Вибач. Так, я оступився. Але у нас все скінчено. Я тобі обіцяю, такого більше ніколи не повториться! – на його обличчі стояла така скорбота, що його жаль стало не тільки іншим відвідувачам ресторану, а й самій Мії.

Тільки рішення її було остаточне і безповоротне. І справа не тільки у зраді.

- Я не ображаюся на тебе. – вона погладила його волосся. – Ця ситуація показала, що ми надто різні. І не любимо один одного настільки, наскільки потрібно для шлюбу.

Вираз обличчя Остапа змінився з мученицького на розлючений. Він повільно піднявся і зробив крок назад.

- Це все через Матвія, так?! Тобі потрібна була лише причина аби від мене піти! Якщо ти думаєш, що він заради тебе кине Юльку, то ти повна дурепа! – закричав не звертаючи уваги на інших.

Адміністратор не став зупиняти цей спектакль. Все таки яка не яка, а розважальна частина.

- А ти думала, я буду терпіти, поки ти носишся зі своїм «Ні» до шлюбу?! Я нормальний чоловік і мені потрібен секс! А Тонька баба нормальна! Не пара тобі!

Мія піднялася і протягнула йому свій келих з водою.

- Попий. Аби не захрип.

І залишивши на столі п’ятисотневу купюру пішла на вихід.

Зупинившись біля автівки підняла голову до неба, де вже прокидалися зорі і глибоко вдихнула.

Похоронна церемонія затягувалася. Незважаючи на те, що людей було досить багато, реально плакали за Катериною лише кілька, включаючи Мію. Та по справжньому горювати їй не дозволяв страх впасти у яму, оскільки вона стояла до неї надто близько. А за спиною натовп. Та час від часу її легко штовхав старий сусід, залицяльник Катерини. Тільки сьогодні він був з новою пасією, яка невідомо звідки з’явилася. Мія оглядалася на неї раз у раз і не могла зрозуміти, що з цією підстаркуватою жінкою не так.

Обличчя було бліде, густо нафарбоване і ніби перетягнене недолугим пластичним хірургом. Копиця світлого кучерявого волосся, яка більше нагадувала парик. Але старому художнику такі подобалися, тож... вона б не звертала на них уваги, якби вони постійно не гомоніли за плечима. В якусь мить навіть прислухалася.

- А кому залишиться квартира? – тихо пропищала жіночка. – Що Катерина написала у заповіті?

- Та яка різниця, що у заповіті, коли є знайомий нотаріус. – відповів старий з іронією в голосі.

- Ага... Я бачила, як він про щось говорив з тією медсестричкою, яка ходила до Катерини.

- Думаєш, вона могла їй щось навмисне вколоти?

Далі Мія не чула. Тільки поворушила пальцями на руках які почали застивати. Піднявши голову зустрілася з поглядом Юлі. Вона стояла по той бік ями, ревниво приліпившись до Матвія. Той заховавши очі за стильними авіаторами непорушно стояв терпеливо чекаючи закінчення похорону.

Начебто випадкові слова, обривки фраз, випадкові події почали кружляти в голові Мії складаючись у більш менш зрозумілу картину.

Заледве дочекавшись закінчення дівчина швидко рушила до виходу. Та її вхопив за руку Остап.

- Соломіє, давай поговоримо. Я вчора перегнув...

Мія перевела погляд за його спину, де стояла набундючена Тоня спостерігаючи за ними.

- Вам пора на обід. А я спізнююся на літак. Удачі. – промовила досить голосно аби почула і Антоніна.

Вирвала з його лап свій лікоть і попрямувала далі. Уже біля автомобіля її наздогнав Матвій.

- Куди ти летиш? На довго?

- На Мальдіви. Не знаю... Мені треба відпочити.

На якийсь час між ними утворилася втомлююча мовчанка.

- Ти знав, правда?

Матвій перевів погляд на роздратованого Остапа, якого шарпала за руку, наче вередлива дитина, Антоніна. Тишина з його вуст говорила красномовніше, ніж будь- які слова.

- Я не мав права лізти між вами. – зняв окуляри. – Хотів, щоб ти вибрала мене, а не бути запасним аеродромом.

- А ти... Вибрав мене?

Кількасекундну тишину прорізав їдкий крик Юлі.

- Матвій, ти ідеш?

- Ну іди... Тебе кличуть. Дружина. – гіркота в її голосі була чутна неозброєним вухом.

- Мія...

Тільки дівчина уже сіла в авто і за хвилину по ній залишився лише клубок диму.

- Пішли. – Юля потягнула його за чорну сорочку.

- Ти іди на обід. А мені треба на роботу. – він розвернувся і попрямував в іншому напрямку.

- Увечері нас Тоня чекає на дачі, не забудь!

Та це донеслося лише до його спини.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍