Andrii Noshchenko - Енциклопедія , Andrii Noshchenko

Глава пʼятнадцята. На порозі змін. 

Вальм не хотів прокидатися. Крізь ніжний ранковий сон він відчував щось тепле та пухнасте своєю спиною і тому лише міцніше обіймав велику подушку під своєю щокою. Аби ще не оте чуже дихання за спиною…
Дихання?! За його спиною не мало бути дихання… Сон, звісно, мов рукою зняло. Алхімік миттю розвернувся і вперся поглядом у широкий приплюснутий рожевий ніс, під яким виднілися короткі, але гострі ікла. Піднявши погляд вище, зустрівся з хижими, криваво червоними очима. 
 — Дідько, Цян! Що ти робиш у моєму ліжку?!
 — Ох, вчителю, ви так солодко спали, то чому ж зараз так горлаєте? 
 — Не замилюй мені очі! Я запитав тебе, що ти робиш зі мною у ліжку?!
Цян повернулася з боку на спину і поклала обидві лапи собі під голову. 
 — Та що я роблю… грію вас, вчителю. Ви так тремтіли, що я не знала навіть, що робити. Дві ковдри згори поклала, а вас усе одно трусить… Хотіла ще й третю покласти, але побоялася вас розчавити ними. 
 — І тоді ти…
 — Ага, вирішила так вас зігріти. Вам же тепло було? — дівчина знову повернулася на бік і грайливо зиркнула на Вальма, — Ну зізнайтеся, тепло ж було? 
І без того вузький розріз її червоних очей з тої грайливості став ще більш хижим. До того ж ті гострі ікла, що мельтишили поруч з його носом…
 — Ага, тепло… — вирішив він не нагнітати. — А тепер геть з мого ліжка! 
А ще хотів не нагнітати. Цян зітхнула, що швидше було схоже на рик, та сіла на ліжку, спиною до нього. І почала трансформацію у людську форму. Так он воно як, та пухнаста шерсть не опадає, а втягується у тіло… Цікаво. 
 — Надивилися, вчителю? — запитала дівчина, надягаючи білизну. 
 — Ой, вибач. Так, надивився. Як довго? 
 — Як довго що?
 — Як довго я спав, звісно. А що ще я можу питати по твоєму?
 — Майже три доби. 
 — Дякую, Цян. Я знаю, що ти піклувалася про мене, як лиш могла. 
Дівчина незрозуміло фиркнула і вийшла з кімнати. Але за мить знову зазирнула. 
 — Вчителю, ви ще побудьте у ліжку, а я качку запечу вам! 
 — А як там Грем? 
 — Та як завжди, колода колодою…
Вальм усміхнувся. Раз іще живий, то вже не помре. Цього разу три дні… це добре, виходить, він став значно витривалішим за кілька останніх років. Минулого разу, коли він вперше у житті приготував пігулку девʼятого класу на вимогу тої скаженої суки, то пролежав без свідомості майже місяць. Але тоді ж став пасинком Закону алхімії, що врешті-решт принесло йому свободу. Навіть вона, та скажена, не стала ризикувати життям і дала змогу Вальму втекти від неї. Навмисно то зробила, чи ні — алхімік і сьогодні був не певен. 
Вольовим зусиллям він змусив себе перестати думати за ті чорні часи свого життя і повернувся думками до Грема. Після пігулки трансформації тіла девʼятого класу для нього не має бути меж розвитку. Тож рівень Бойового Предка не стане йому непробивною стелею. Вальм тихо захіхікав. Ото буде йому сюрпризом, коли отямиться! 
Але одразу ж зітхнув. Тепер алхімік навіть припустити не міг, коли то станеться. Пігулка трансформації приготована ним була першою в історії такого класу. А щодо розрахунків… Грема було сильно поранено, і його справжній стан визначити на той час… Не було такої можливості. І зараз будь який розрахунок мав би сенсу не більше, аніж ворожба на пелюстках квітки. 
Вальм встав з ліжка і пішов до ванної кімнати. Треба б навідатись до Бойового Майстра, оцінити його стан. Бо ж оте «колода колодою» від Цян було позбавлене будь якої інформативності. Гарячі струмені води добре підбадьорили алхіміка і прогнали усі турботи геть. 
Зайшовши до будинку, де на столі нерухомо лежав Грем, Вальм зрозумів той словесний вираз дівчини. Алхімік оглянув тіло, на якому вже було майже не видно сліди хірургічного втручання. А непогано зажило… Вальм кігтем розрізав шви і повисмикував нитки. Отвори на шкірі затягувалися майже на очах. 
Пігулка трансформації тіла девʼятого класу працювала краще, аніж самі сміливі його сподівання. Алхімік перевів пульс Грема — сильний, рівний… Що ж, якщо усе буде добре, за кілька місяців, можливо, за пів року, Бойовий Майстер прокинеться вже Бойовим Предком. Вальм знову усміхнувся. Може, написати роботу з цієї трансформації? Вона викличе фурор у світі бойових мистецтв! 
Покинувши будинок Грема, Вальм написав короткого листа голові ремісничої гільдії Махуру і попросив Цян віднести його. 
 — Вчителю, а як же зілля, котре я маю варити? 
 — Циц! Пропонуєш мені самотужки дорогу до Цитаделі лагодити? Та моя капсула навіть за ворота не виїде!
Відправивши, таким чином, дівчину до міста, Вальм завершив сніданок і попрямував до лабораторії. Вже коли у металевій стіні зʼявився дверний отвір, алхімік відчув холодок по спині. Він різко озирнувся, та нікого не помітив. Але, безперечно, відчуття було неприємним і майже фізично реальним. «Чортівня якась», подумав він, зачинивши за собою двері. 
Згодом просто списав усе на нервове виснаження від надважкої праці під час виготовлення пігулки девʼятого класу. Та усе одно робота йшла повільніше, аніж зазвичай. Цього дня дослідження будови монстрів не приносило йому жодного задоволення, робив його механічно, а мозок зовсім не генерував логічних ідей та здогадок. Можливо, тому й закінчив цього дня раніше. 
Навіть Цян це помітила. Її вчитель ніколи не повертався з лабораторії раніш одинадцятої вечора. А тут ще сонце не сіло, а він подвірʼям тиняється. То на ґанку посидить, то до тренажера свого підійде і стовбичить мов опудало. 
 — Вчителю, вас щось турбує? 
Та Вальм лише рукою махнув, нічого не відповівши. Аби у голові учениці не сіяти паніку стосовно своєї поведінки, пішов у ліжко, де довго крутився з боку на бік перед тим, як заснути. Хоча й сон не приніс спокою. Раз за разом у тому сні спливала та, що змушувала його колись давно тремтіти. І зовсім не з радісних почуттів. 
 — Та що ж за чортівня… — прошепотів він зранку сам до себе. — Чому я знову її згадую? Ні! Сьогодні лише робота!
Давши собі такого наказу, Вальм виконав усі вправи ранкового тренування, потім провів дві години займаючись алхімією третього кола із Цян, після чого, нарешті, знову зачинився у лабораторії. Дні йшли за днями і, врешті-решт, Вальм отримав бажаний душевний спокій. Тож, Грем непорушно лежав на столі, Цян старанно варила зілля, а Вальм патрав монстрів аж доки… вони не скінчилися. 
Алхімік закрив третій том «Енциклопедії» і розслаблено потягнувся. Це вже майже половина шляху… Лишилися монстри з четвертого по сьомий клас, і його труд буде завершено. Хоча неспроможність знайти дієву отруту проти потвор трохи розчаровувала, і він це визнавав. 
Була ще одна проблема. Монстри четвертого та вищих класів дуже рідко зустрічались на поверхні. Настільки рідко, що на усе королівство їх хіба що кілька десятків було. А це означало лише одне — Вальму самому доведеться спуститися до них у підземелля. Жодна гільдія не зможе йому поставити монстрів цих класів живцем. Туші — будь ласка, скільки завгодно. А живцем лише в одному випадку — при прориві підземелля. 
Але туші монстрів не були йому потрібні. Врешті-решт, він не мʼясник. Вальм витягнув зі сховища рекомендаційний лист, який дав йому професор академії більше року тому і покрутив у пальцях. Команда авантюристів «Срібні дракони» Б рангу. Найсильніша команда у цих місцях. З ними можна було опуститися на рівень з монстрами четвертого класу без зайвого ризику. І навіть як вирішити проблему мішанини сильних і слабких монстрів на одному рівні підземелля Вальм вже знав. 
Зазвичай, у підземеллях цього континенту, навіть на першому рівні іноді зустрічалися монстри високого класу, що призводило до чисельних жертв серед авантюристів. Але, було одне виключення з цього правила — підземелля після прориву. Коли катастрофа завершувалась, і підземелля стояло спустошене, його рівні відокремлювались одне від одного на кілька десятків років для відновлення популяції монстрів. При цьому, потвори не мали змоги блукати між рівнями, а от люди… люди могли! Тож, вирішив Вальм, настав час пустити рекомендаційного листа у дію. 
Наступного ранку він вже їхав по щойно відремонтованій дорозі до міста. Зустрічні, навіть незнайомі люди вітали його капсулу помахом руки або усмішкою. Спочатку це здивувало алхіміка, та він швидко здогадався за причину такого до себе ставлення. Те страшне природне явище, викликане створенням пігулки девʼятого класу, а потім поява Бога Війни поруч з містом, зробили його відомим. Дуже відомим. 
Сидячи за кермом капсули Вальм вимушений був кивати у відповідь і посміхатись, тож коли він доїхав до штаб-квартири Срібних драконів у нього добряче вже боліли як щоки, так і шия. Тож зупинившись, він ще деякий час сидів непорушно, намагаючись відновити міміку обличчя і розслабити зведені судомою мʼязи. 
Штаб-квартира була розташована у великому маєтку майже у центрі міста, що, вірогідно, коштувало команді чималих грошей, але, як перші, вони мали підтримувати статус. Алхімік похитав головою. Статус… Найнепотрібніша річ за його системою цінностей у житті, але більшість пнулася з усіх сил заради нього. Яка ж маячня…
Вальм вийшов із капсули і натиснув кнопку дзвоника на воротах. Він очікував хочаб кілька запитань для початку, проте широкі стулки воріт просто розчахнулися перед ним, пропускаючи усередину. Йдучи широкою доріжкою з жовтої бруківки до високого ґанку, він витягнув листа зі сховища. 
Будучи простою людиною, Вальм не міг відчути, скільки пар очей слідкують за ним… І була одна серед них, що слідкувала зі страхом та ненавистю. Ладбор. Коли він відчув, як аура алхіміка наближається до штаб-квартири, то навіть протверезів моментально. Не так давно, спостерігаючи за небом поруч із містом, він по справжньому зрозумів, хто такий алхімік. А коли відчув промайнувшу над містом ауру Бога Війни, то ледь панічну атаку не схопив. 
І, хоча й винуватив алхіміка в усіх своїх бідах, як то розлад із мером та відтерміноване на невизначений строк весілля із Сарі, розумом сприйняв одну просту істину — йому слід триматися від Вальма якомога далі. Але зараз цей виродок сам прийшов до нього! І авантюрист небезпідставно гадав, що той міг прийти саме по його голову. 
Але, поборовши паніку, наказав пропустити алхіміка. Аби той мав злі наміри щодо нього, то не прийшов би так відкрито, а прислав би… та того ж Бога Війни, котрий навідувався до Цитаделі нещодавно. 
 — Доброго дня, я хотів би зробити замовлення на супровід, у мене рекомендація від… — почав було казати Вальм воїну, котрий відчинив перед ним вхідні двері. 
 — Проходьте, пане алхімік, наш капітан наказав одразу провести вас до кімнати перемовин. 
Воїн провів Вальма до кімнати, де вже знаходились три члени основної команди. 
 — Вітаємо, пане алхімік, що вас привело до Срібних драконів? — нетерпляче одразу ж почав Ладбор. 
 — Доброго дня, мене звати Вальм, ось мій рекомендаційний лист від попереднього капітана драконів. Я хотів би винайняти вашу групу для супроводу. 
Авантюрист узяв листа і поклав убік, ледь глянувши. 
 — Ніякі рекомендації не варті вашої справжньої слави, пане Вальм! Якщо дозволите, то я Ладбор, капітан команди, атакуючий, ранг Б. Це Скрайт, захисник, ранг Б, — авантюрист вказав на велетня у кріслі поруч з вікном. — а це Тані, магиня пʼятого кола, теж ранг Б. 
Вільм швидко роздивився обох. Ранг Б то як Бойовий Майстер середнього чи навіть вищого ступеня. Сильна команда, як для королівства, якщо і інші члени того ж рівня, то з ними навіть на монстрів пʼятого класу ходити можна. 
 — Тоді не буду гаяти ваш час, панове, і перейду одразу до суті справи, яка мене сюди привела. Я хотів би найняти вашу команду для супроводу мене у підземелля. Місія довготривала, гадаю, місяці на три. 
 — Пане Вальм, як капітан, я хотів би знати більш детальніше ціль місії, аби дати згоду на неї і визначити справедливу ціну. 
 — Я займаюсь вивченням монстрів, і ціллю місії є вивчення монстрів четвертого класу. Аби попередити ваші заперечення про змішані сили потвор на рівнях одразу скажу що моя ціль — підземелля Тіктак. Гадаю, ви знаєте за нього. 
Авантюристи перезирнулись. Звісно, вони знали. 
 — Пане Вальм, не впевнений, чи ви в курсі, але Тіктак сильно зруйноване, і пересування ним то непроста задача. — нахмурився Ладбор. 
 — Непроста, але можлива, чи не так? 
Запанувала тиша. Насправді Ладбор вже прийняв рішення, але для проформи чекав що скажуть його товариші по команді.
 — Лише четвертий клас? Тут і гадати нічого… — низьким басом сказав Скрайт. 
 — Для мене теж не проблема. Впевнена, інші теж будуть не проти… — голос магині був дзвінким і дещо нервуючим барабанні перетинки. 
Ладбор усміхнувся. Раз так…
 — Отже, пане Вальм, Срібні дракони беруть цю місію. А щодо ціни, то вона складе десять тисяч золотих на місяць за час перебування у підземеллі, дві тисячі золотих за час, витрачений на дорогу, плюс супутні витрати розміром до пʼяти відсотків усієї ціни кампанії. Ви згодні? 
Магиня, не стримавшись, тихо крякнула і вирячилась на капітана. Така ціна чи не вдвоє була завищена. Алхімік теж невдоволено звів брови. Прайс, мов він команду А рангу винаймав. Але з іншими варіантами теж негусто було. 
 — Я згоден. 
Даючи згоду, Вальм прекрасно знав, що у нього зараз катастрофічно не вистачає грошей на цю угоду. Тому одразу ж додав:
 — Щодо порядку оплати, то найкраще для мене буде сплатити зараз авансовий платіж у сімдесят відсотків від самого тіла контракту, а залишок у тридцять відсотків, і дорожні та супутні витрати по завершенню місії. Влаштує вашу команду це? 
Така умова відрізнялася від загальноприйнятих контрактів на місії у підземеллях. Через високі ризики завжди бралася стовідсоткова передоплата. Але, окрім того, що у Вальма зараз не вистачило б коштів, він також вирішив, що несплачена частина змусить авантюристів краще його охороняти у підземеллі. 
Ладбор ошкірився. Один лише аванс перевищував їх стандартну ціну найму. 
 — Звичайно! Укладемо угоду зараз? 
Кілька хвилин пішло на заповнення стандартного бланку контракту гільдії авантюристів, після чого Вальм витягнув зі сховища цілу скриню золотих монет. 
 — Перерахуєте? — запитав він Ладбора. 
 — То зайве, пане Вальм. Настільки видатна людина не буде ризикувати репутацією за кілька золотих. 
Алхімік кисло усміхнувся. Обдерли його мов безпорадного малюка. 
 — Тож, пане Вальм, — сказав  Ладбор, проводжаючи алхіміка до дверей, — чекаємо вас рівно через два тижні! 
 — Так, на все добре, пане Ладбор. 
Коли авантюрист повернувся до кімнати перемовин, до нього підскочила Тані. 
 — Ладбор, ти зовсім з глузду з’їхав?! Десять тисяч на місяць?!
 — Чим ти невдоволена? Той Вальм за свої пігулки стільки грошей гребе, що нам і ненасниться ніколи! Скільки, гадаєш, йому той Бог Війни на днях заплатив? 
Скрайт не став слухати подальшу лайку і вийшов з кімнати. Який сенс у тому, коли алхімік вже заплатив? 
Вальм же, сидячи у капсулі, роздумував де б його знайти готівки у наступні два тижні. Можна, звичайно, продати велику кількість зілля, але ціна за велику партію однозначно буде нікчемною. Він зітхнув і рушив і бік торгової гільдії. 
Алхімік так і не зрозумів, яким чином Пак зустрічає його кожного разу у фойє, варто нозі Вальма переступити поріг гільдії, але і сьогодні усе було як завжди — фірмова усмішка, вишукана зачіска та як з голки кравця костюм. 
 — Пане Вальм! Радий вас знову бачити! Потрібні ще монстри? 
Алхімік безпорадно усміхнувся. 
 — Насправді ні… Сьогодні мені потрібні гроші…
На мить Пака аж заціпило. Алхімік, що просить грошей?! Та що, дідько забирай, відбувається з цим світом?!
 — Ну, наш банк може запропонувати вам позику, як нашому постійному клієнту відсотки будуть…
 — Здається, я неправильно висловився. Я хочу виставити пігулку на вашому недільному аукціоні. 
Очі менеджера Пака зблиснули. 
 — Пане Вальм, гадаю, нам варто продовжити цю розмову у моєму офісі. 
 — То за яку саме пігулку йде мова, пане Вальм? — запитав він, коли вони вже сиділи у зручних кріслах в його кабінеті. 
Алхімік витягнув маленьку сіру шкатулку і відкрив її. У повітрі повис трішки солодкий фруктовий аромат. На чорній тканині, котрою була оброблена внутрішня сторона шкатулки, лежала велика напівпрозора рожева пігулка. Якщо уважно придивитися, можна було побачити вісім дивних рожевих хмаринок, що повільно кружляли і перепліталися всередині пігулки. Пак завмер і нахилився до шкатулки. 
 — Пігулка молодості і краси восьмого класу. — сказав Вальм. 
У його сховищі було багато таких. Результат невдалих спроб створення пігулки девʼятого класу для тої скаженої суки. Алхімік зітхнув. Ще одне нагадування. 
 — Пане… пане Вальм! Не певен, що наш аукціон гідний виставляти таку цінність! У королівстві просто не буде покупців, здатних запропонувати вам справедливу ціну за неї!
 — То пусте, пане Пак, мене влаштує стартова ціна у пʼятдесят тисяч. Впевнений, що з нею ця пігулка швидко знайде собі нового власника. 
 — Це, звичайно, так, але ж…
 — Усе гаразд, це моє рішення. Будь ласка, виставте її найближчої неділі. 
 — Звичайно, як скажете. Пане Вальм, мені здається, ви поспішаєте з цим, інакше я запропонував би…
 — Ви вірно гадаєте, пане Пак. Мені доведеться на кілька місяців поїхати з міста. 
 — Правильно, іноді треба відпочити, поїхати у відпустку…
 — Аби ж то… Але мандрівка повʼязана з моєю працею, то ж не цього разу…
 — Ох, пане Вальм, гірко це чути, — Пак сховав шкатулку з пігулкою і встав, аби провести алхіміка, — але ж і за себе не забувайте, не варто працювати занадто багато. 
 — Так, так, — Вальм потис руку менеджеру Паку, — На все добре. 
 — Бувайте! Приходьте у неділю четвертій, якщо хочете бути присутнім на аукціоні. Або вже о девʼятій, якщо ні! 
Алхімік лише махнув рукою у відповідь. Не любив він аукціони і відвідував їх лише у випадку, коли сам хотів купити якийсь цікавий йому лот. Що ж, проблема з готівкою, вважай, вирішена, лишилося зробити останні приготування перед мандрівкою. 
Спершу він завітав на базар, де, прискіпливо вибираючи, закупив вдосталь продуктів та спецій. Покінчивши із цим, вирішив, що не завжди матиме час та можливість для приготування їжі, тож завершив цей день відвідуванням кількох ресторанів, де у кожному замовив чи не все меню. Насправді, алхімік не любив їжу приготовану іншими людьми, адже не стримуючи себе методично аналізував її запах та смак, знаходячи десятки, а то і сотні помилок кухарів. Але, най буде, вирішив він. 
Наступного дня зробив ще одну важливу справу — влаштував генеральне прибирання в лабораторії. Адже, незважаючи на щоденне прибирання робочого місця від крові та залишків монстрів, по кутках все одно зібралася пилюка. Вже після обіду зрозумів, що переоцінив свої сили. Зробити то у дві руки виявилося надзвичайно важко. Тож, кляте прибирання розтяглося на два дні. 
Задоволений виконаною роботою, Вальм зачинив лабораторію, і востаннє подивився на неї, перед тим як прибрати до сховища. Коли велетенський металевий куб зник у персні на його руці, подвірʼя набуло якогось сирітського вигляду, відкривши вид на спорожнілі клітки для монстрів. Цян, що саме вийшла з будинку Грема, здивовано зойкнула. 
 — Вчителю, а що сталося? Ми кудись переїздимо? 
 — Ми ні, але я на кілька місяців поїду. 
Очі дівчини азартно зблиснули. 
 — Як ваша вірна учениця, я…
 — Залишаєшся у Цитаделі. — швидко за неї закінчив Вальм. 
 — Чому-у-у-у?!
 — Тому що я прошу тебе доглянути за Гремом. 
 — Але ж як щось із ним станеться, то що я зможу вдіяти? 
 — Нічого з ним не станеться, він так і буде лежати, аж доки не прокинеться. 
 — А якщо з ним нічого не станеться, то чому я не можу з вами…
 — Бо я їду в небезпечне місце. 
 — Яке?
 — У підземелля. 
 — Тоді я точно з вами, вчителю! Хтось має вас, немічного, від монстрів захистити! 
 — Для цього я вже цілу команду винайняв. 
 — Зі мною разом, значить, будете вдвічі захищеним! 
 — Циц, вухата! Ти їм лише під ногами плутатись будеш! 
 — Ну вчиии…
 — Циц, сказав! Ти лишаєшся тут і займаєшся алхімією! І спробуй не впоратися, то експериментальні зілля на тобі буду випробовувати! 
Цян уважно подивилася на очі Вальма, потім на кігті…
 — Саме те, що ви пʼєте? Ну, можна спробувати…
 — Ні! Ще більш експериментальне! Навіть нюхати його боюсь. Хочеш? 
 — Вибачте, я краще тут попораюсь, зіллячка за цей час наварю…
Дівчина вдала, що чимось зайнята, і збиралася вже йти, та Вальм зупинив її. 
 — Дай мені свою кров. 
 — Ні, ну це вже занадто! Настільки інтимні речі неможна отак…
 — Для налаштування браслету, дурепа! Як ти збираєшся керувати Цитаделлю без мене? 
 — А, то так і кажіть, бо я вже надумала. 
Алхімік вніс зміни до браслету, надавши Цян ті ж самі права доступу, що мав сам. 
Наступні дні він цілковито присвятив учениці, навчаючи її секретам алхімії третього рівня, а також деяким хитрощам, за допомогою яких було легше експериментувати у створенні нових формул. Це вже не було стандартною алхімією. Він розказував їй за речі, яких дійшов сам, за які навіть його вчитель, Токсичний Дракон, гадки не мав. 
У неділю ввечері Вальм вирушив до торгової гільдії. Незважаючи на пізній час, у фойє було багацько схвильованого аукціоном народу, що жваво обговорював останній лот — пігулку восьмого класу, яка була продана майже за вісімдесят тисяч золотих. Вальм усміхнувся, крокуючи до офісу Пака. Непогано. Він так замислився, що навіть не звернув увагу на те, що менеджер не зустрів його, як робив то зазвичай. 
Голова гільдії сидів за столом, мовчазний і блідий, коли Вальм без стуку відчинив двері і зайшов до кабінету. Алхімік саме хотів привітатись, коли його ніс вловив легкий запах приємного парфюму. І кому, як не Вальму, було його знати! «Дідько! Це неможливо! Як вона…» — майнуло у його думках і, тої ж миті, алхімік стрибнув назад до дверей. 
Але не встиг. Тонкий жіночий пальчик ледь торкнувся дверей, і вони зачинилися зі страшним гуркотом, від якого на підлогу посипалось оздоблення стелі. Серце Вальма зупинилося, охоплене жахом, а усі думки просто щезли. 
 — Любчику, куди це ти так поспішаєш? — запитав мелодійний жіночий голос.