Arachne - Дикий Захід , Arachne

Але Джек не збирався зупинятися.

Джек вирушив до центру міста, куди зранку стікалися фермери, торговці та інші мешканці, щоб обговорити справи та дізнатися про останні новини. Це було ідеальне місце, щоб почати збирати інформацію. Тут завжди ходили чутки, і якщо щось було не так, то місцеві обговорювали це з ентузіазмом.

Він пройшов повз лави, заглядаючи в обличчя тих, кого підозрював. Спочатку його погляд зупинився на Хенко Доррел, власник найбільшого ранчо. Ця людина вважалася чи не головним постачальником м'яса для всієї округи, але чутки про те, що його кишені значно товщі, ніж мають бути, ходили давно. Говорили, що Доррел завжди укладав угоди за зачиненими дверима, і надто часто його ім'я спливало в контексті підозрілих справ. Він стояв біля воза, розмовляючи з двома іншими фермерами, і Джек вирішив підійти ближче, щоб прислухатися.

— Ти не хвилюйся, — говорив Доррел, його низький голос звучав упевнено. — Все йде, як по маслу. Вантаж прибуде за два дні, і все буде гаразд.

"Вантаж?" — подумав Джек, його серце застукотіло швидше. Пересічний фермер не використовував такі терміни. Розмова явно стосувалася чогось більшого, ніж просто постачання м'яса чи зерна.

Джек вирішив, що поки що не привертатиме уваги, але вже знав: Доррел стоїть у центрі подій. Підходящий момент для прямої розмови ще не настав, потрібно було дізнатися більше. Він продовжив прогулянку містом, цього разу прямуючи до Чарльза Бреда, господаря місцевого магазину. Бред був людиною, яка знала все про всіх. Через його лаву проходило безліч товарів та людей, і якщо хтось знав, що відбувається за лаштунками міських справ, то це був він.

Увійшовши до магазину, Джек одразу помітив Бреда за прилавком. Той саме продавав щось жінці, яка йшла з мішком борошна. Коли магазин спорожнів, Джек підійшов до нього і, трохи нахилившись, почав неспішну розмову:

- Чарлі, довго не бачилися, - почав він, вітаючи старого знайомого. - Як життя?

- О, Джеку, радий тебе бачити, - відповів Бред зі звичною усмішкою. — Чув, що повернувся до міста. Що нового?

Джек вирішив діяти обережно. Він дістав з кишені кілька монет, кинув їх на прилавок і, як би ненароком, запитав:

— Чув щось цікаве. Ти ж знаєш, що останнім часом твориться в окрузі? Люди хвилюються. Кажуть, що зброя в дивних місцях виринає... Це не твої поставки?

Обличчя Бреда на мить напружилося, але він швидко повернув свою звичну усмішку.

- Ну що ти, Джеку, - відповів він, намагаючись говорити якомога невимушеніше. — Я тільки чесними товарами займаюся. Хоча чув дещо про тих, хто провозить речі через пустелю. Але знаєш, краще не лізти туди, де на тебе не чекають...

"Отже, він щось знає", - подумав Джек. Тепер залишалося дізнатися, хто саме у місті пов'язаний із контрабандою. Він вирішив вислуховувати плітки та чутки серед відвідувачів бару, а потім уже поговорити з кимось, хто пов'язаний із владою.

Останній крок був – відвідати Маршалла Гаррета, головного закону у цьому містечку. Він був людиною, яка стояла на варті порядку, але Джек не був упевнений, чи можна йому довіряти. Маршалл занадто довго сидів на цьому місці, щоб бути чистим. Багато впливових людей у ​​місті перебували з ним у дружніх стосунках, і Джек відчував, що Гаррет міг заплющувати очі на контрабанду заради власного благополуччя.

Але перш ніж йти до маршала, Джек хотів дізнатися більше. Йому треба було вислухати, що кажуть люди, і лише потім вирішувати, як далі діяти.

Джек вирішив повернутися до бару, де зазвичай збиралися всі ті, хто був у курсі подій у містечку, та послухати, що кажуть відвідувачі. Він розумів, що найкраще спостерігати та слухати, не привертаючи уваги. У цей момент йому не варто було робити різких рухів, адже на карту було поставлено багато — не лише правда про загибель брата, а й безпеку міста.

Зайшовши до бару, Джек помітив, що цього вечора він був жвавим. Різношерстий натовп — ковбої, дрібні фермери та кілька міських торговців — сиділи за столами і випивали, обговорюючи нагальні справи. Джек зайняв місце біля барної стійки, кивнувши Еллі, яка працювала за прилавком, і замовив склянку віскі.

- Сьогодні людно, - зауважив Джек, не дивлячись на неї. Його увага була зосереджена на розмові за сусіднім столом, де група чоловіків обговорювала останні напади.

- Багато всякого зараз діється, Джеку, - тихо відповіла Еллі, подаючи йому напій. — Люди налякані. Усі знають, що у окрузі справи йдуть не так, як раніше.

Джек зробив ковток, прислухаючись до уривків розмов. Біля одного столу чоловіки говорили про нещодавній напад на караван.

— Я чув, що апачі знову атакували караван біля старого каньйону, — сказав один із ковбоїв, задумливо шкрябаючи свою бороду. — Але дивна річ... вони не взяли нічого цінного, окрім зброї. Начебто спеціально за ним прийшли.

— Це тому, що хтось постачає його обом сторонам, — озвався інший, з явним роздратуванням у голосі. — Білі також не ангели. Хтось у цьому містечку точно замішаний у торгівлі з індіанцями.

Джек помітив, як кілька людей кинули короткі погляди у бік Тома Ріджера, власника місцевого складу. Ріджер сидів у кутку, за своїм столом, на самоті, задумливо постукуючи пальцями по склянці.

"Ріджер", - подумав Джек, оглядаючи його. Ця людина завжди трималася у тіні, рідко вступаючи у розмови. Його склад був одним із найбільших в окрузі, і якщо контрабанда справді мала місце, через його руки могли пройти десятки збройових поставок.

- Ти що думаєш, Джеку? — несподівано перебив його думки знайомий голос. Це був Сем Вотсон, місцевий скотар, який підійшов до стійки і сів поруч. — Усі кажуть, що в окрузі розгортається щось погане. Люди нервуються, апачі стають сміливішими, і ніхто не знає, кому довіряти.

Джек оглянув Сема, потім злегка знизав плечима.

— Думаю, ти маєш рацію. Щось дивне твориться. Але я не впевнений, що так все просто. Можливо, це не лише апачі. Може, хтось навмисне підливає олії у вогонь.

Сем кивнув, але його погляд був стурбований.