Алюшина Полина - Сни - мої єтюди, Алюшина Полина

- Від того багато п'єте? - Детектив розслабився, відчувши легкість у словах жінки і зробив ще крок назустріч.

- Ха-ха-ха, дуже можливо. - Жінка повернулася до вікна, спостерігаючи за сонцем, що встає. Але ж Ви прийшли не мої гарненькі промови слухати, а почути від мене, ким же був Морган? Він відрізнявся від нас, хоча Ви й так це зрозуміли. Але він відрізнявся не тільки тому, що міг писати або був веселішим за інших у цьому будинку. Він відрізнявся від нас тим, що не боявся простих людей. Так, ми хоч і вампіри, але жити серед людей доводиться обережно. Чи Ви не знаєте, під яким пильним наглядом знаходяться всі магічні створіння нашого світу? Куди б мій молодший брат не пішов, у нього скрізь з'являлися друзі. А в школі він взагалі був тим, з ким дружили всі, в університеті було так само.

- Але, я чув, що в університеті він, навпаки, цурався людей.

- Хто це вам сказав, Віктор? А Ви знали, що Віктор підкаблучник і вмілий підлабузник, злодій і обманщик? Цей виродок постійно надсилав мені свої подарунки, як тільки дізнався про те, що Морган має таку сестру як я! - Жінка різко розвернулася, через що келих з вином упав, і червона рідина розтіклася по підлозі. - Віктор підлизувався до Моргана весь час, поки той навчався в університеті, коли заради дівчинки, коли заради зустрічі з учителем, щоб отримати хорошу оцінку. А потім, коли дізнався, що може добре нагріти руки на його книгах, і зовсім не давав Моргану проходу, поки той не взяв його до помічників. Ніхто, крім нашого наївного добрячка, не спілкувався з ним. Він жалів його і через це сам позбавив себе друзів! Єдиним недоліком у житті брата було те, що він завжди намагався бути з усіма одразу. Він не любив себе, завжди намагався догодити всім, підлаштовувався та намагався відповідати ідеалам інших. Всі кажуть, яким добрим він був, але ніхто не знає, як насправді він страждав! - Роза зіскочила з підвіконня, тупнувши ногою. У цей момент Джеймс помітив, наскільки високою була жінка. До цього моменту він вважав, що вона має такий зріст через шпильки на своїх туфлях, але тепер він бачив, що помилявся. Роза була вищою за більшість жінок.

- Я намагалася донести до нього, що те, що він робить, неправильно. Але й сама, будучи дитиною, поводилася нестримно. Я кликала його сюди, саме в цю кімнату і казала йому, що якщо він продовжить прогинатися під людей, то зрештою призведе до того, що люди стануть все більше і більше користуватися ним, а для ТАКИХ, ЯК МИ, це означає лише смерть! – Роза закрила обличчя руками, знову піднявши голову догори. Коли вона прибрала руки, Джеймс побачив, як по обличчю старшої сестри текли річки сліз. – Ха-а-а, пару разів… він сперечався зі мною на цю тему, називав мене ганчіркою, змією, яка боїться зовнішнього світу, і за це я його лупцювала. Скоріше, ми билися. Але він завжди програвав, адже я була вищою і сильнішою за нього. Навіть у зрілому віці я все одно залишаюся ... залишалася вище за нього на півголови, хоча по силі тепер важко сказати. Незважаючи на те, що він народився і був досить кістлявим, можливо, зараз би він запросто міг би дати мені гарну прочуханку, від якої в мене боліло б тіло три дні, як боліло в нього. Хоча, я лише намагалася його навчити, захистити…

- Хм, дивний спосіб захисту, скажу я Вам. Але я зрозумів Ваше місце у його житті. - Спокійно промовив Джеймс.

Роза запитливо подивилася на Джеймса. Чоловік широко посміхнувся і підійшов у притул до жінки, взяв її за руки. Нині їхній зріст був приблизно однаковий і двоє дивилися одне одному просто у вічі. - Вже післязавтра я приведу до Вашого батька та матері вбивцю Вашого брата, а Ви мені допоможете у його затриманні.

Трохи пізніше Роза разом із Джеймсом зайшли до їдальні. За столом вже сиділи Рональд та Лідія. Ліам, Віктор та Лілія були відсутні.

- Батьку, де Ліам та Лілія? - Запитала Роза, займаючи своє місце за столом.

- Ліам вирішив повернутися додому, у нього завтра збори на фірмі і тому йому слід підготуватися. У Лілії закінчується відпустка, а оскільки вона ще хотіла з'їздити в будинок Моргана, то вона зібралася і незабаром дістанеться аеропорту і вирушить до Швеції. Пан Віктор так само поїхав. Він, як вчитель, теж має бути присутнім на роботі.

- Ми з Лілією планували разом з'їздити до будинку Вашого сина. – Проговорив байдуже Джеймс.

- Їй зараз важко, тож я не здивований, що вона вирішила їхати сама. - Розвів руками Роналд.

- Джеймсе, вибачте, що ми не змогли надати Вам достатньо відомостей, ми не звикли до гостей і вести розмови про близьких у присутності чужого...

- Вам не потрібно вибачатися, я розумію. – Відповів детектив. Темношкірий чоловік переглянувся з Розою. Жінка, вклонившись низько, вимовила.

- Батьку, мамо… пробачте мені за мою поведінку вчора. Ви стільки років оберігали нас і працювали, як прокляті, щоб утримувати нас чотирьох… Я винна перед вами, і, батьку, пробач мені за слова, сказані з жару... Я не хотіла...

Рональд завмер, потім він узяв тростину і спираючись на неї потихеньку дістався старшої дочки. Він обійняв дочку, притиснувши до себе якнайсильніше, і сказав:

- Нехай моє серце не б'ється і моя шкіра холодна, немов у мерця, я все ще люблю тебе найжаркішою любов'ю, і єдиний, хто повинен просити вибачення, це я. Адже саме я стільки часу був холодний до тебе і до твого старшого брата, хоча ви - мої первістки і я повинен був цінувати вас так само, як і ваших молодших брата і сестру. Пробач мене, Розо. Прошу тебе, дочко… пробач мені… - Плакав чоловік, гладячи старшу дочку по голові. До батька підійшла мати і обняла дочку разом із ним. Роза легко посміхнулася і обійняла батьків з усією теплотою, яку могло виділити її тіло та палка душа.