Алюшина Полина - Сни - мої єтюди, Алюшина Полина

- Так, Ви любили Моргана… романтичним коханням? І як же давно…

- Так… з самого дитинства, приблизно… і, швидше за все, зрозуміла це принаймні у підлітковому віці… Я кілька разів хотіла зізнатися йому… але вирішила, що це дивно і неправильно, тому вирішила замовчати…

- І Ви не шкодуєте, що так вчинили?

- Іноді, але через свій альбінізм, - дівчина протягла руку, провівши по ній іншою. - Я б не змогла нормально жити з ним, навіть якби все везіння світу впало на мене, ха-ха. Мені доводиться носити перуку, мазатися кремом, щоб не згоріти на сонці та носити лінзи, але навіть так я більшу частину часу проводжу в приміщеннях. Ось така біла ворона серед блідих вампірів. - З сарказмом сказала Лілія, схрестивши ноги і склавши на коліна обидві руки.

- А Морган не мав дітей? - Запитав Джеймс, піднявши очі на збентежену дівчину.

- Ні… Морган сказав, що кілька разів пропонував дружині завести дітей, але Софія дуже боялася батька і не наважувалася на такий ризикований крок.

- Розумію… Чи дозволите Ви мені залишити ці листи ненадовго? - Запитав Джеймс, поклавши листи назад у конверти?

- Так, так, звичайно. – Відповіла Лілія.

- А можете мені ще розповісти, у яких стосунках Морган був із братом? Я не можу застати пана Ліама на самоті, щоб обговорити з ним смерть Моргана. – Сказав Джеймс і прибрав листи до свого журналу.

- Вони майже ніколи не спілкувалися. Ліам був дуже недружелюбний по відношенню до Моргана. Нехай вони й не билися, але старший братик завжди тиснув на нього і знущався морально. Пам'ятаю, як вони вступили до одного університету. Ліам був вже на п’ятому курсі, і там між ними сталася бійка. Не знаю, що саме вони не поділили, але новини дійшли до батька майже одразу, як це сталося. У точних науках Ліам перевершував Моргана, тільки молодший брат обходив його на цілу голову з мов та літератури. Можливо, друзі Ліама глузували з нього, бо бачили, що його молодший брат набагато здатніший за нього.

- Ясно ... - Протягнув Джеймс і про щось замислився.

- Я, мабуть, піду, треба завтра зібратися на літак. - Підвівшись на ноги, сказала Лілія.

- Ви вирішили летіти зранку?

- Ні, я планувала сісти на нічний рейс. - Дівчина нахилилася до детектива, прошепотівши на вухо: - Прошу, знайдіть того, хто вбив мого брата. – Дівчина ще раз усміхнулася та вийшла з кімнати.

«Вона любила брата… навіщо жінці, яка любить людин,у вбивати цю саму людину? Чортівня якась… Пані Лілія не пішла б на це… так, будь-яка дівчина не стала б вбивати коханого… Чим далі, тим цікавіше…»

Джеймс знову розгорнув листи. Взявши в руки ручку, детектив накреслив на кожному аркуші дивне коло і підніс усі три аркуші до лампи, що горіла над його головою. Листи вкрилися тонкою прозорою плівкою. Чоловік дунув на аркуші паперу і вся дивна плівка в мить висохла, і ніби відклеївшись, упала на підлогу. Чоловік задоволено усміхнувся. Детектив сів назад у крісло, дістав із кишені піджака свій телефон і натиснув на виклик.

- Привіт, так, це я, можеш попросити наших колег із Австрії пробити одне ім'я? Так, я досі працюю над справою Моргана. Дякую, записуй…

Вранці, коли сонце ще не піднялося над горизонтом, Джеймс розплющив очі. Чоловік підвівся, одягнувся та вирішив вийти прогулятися на свіжому повітрі. Але варто було йому зробити крок у бік виходу, як його увагу привернув дивний звук із сусідньої кімнати. Це була третя кімната від сходів. Кімната Рози Летфін. Чоловік тихо постукав.

- Увійдіть... - Почулась байдужа відповідь з того боку.

- Пані Роза. - Джеймс кивнув, входячи до кімнати.

Жінка сиділа на підвіконні. На ній був білий халат та легка нічна сорочка з атласу. Вона курила довгу люльку, і від цього в кімнаті стояв неприємний і їдкий запах гару. На підвіконні поруч із її лівою ногою стояла відкрита пляшка червоного вина та келих, наполовину заповнений криваво-червоним напоєм.

         - Чи не вважаєте Ви, що пити в такий ранній час неправильно, пані Роза? - Запитав Джеймс, склавши руки за спиною.

- А, то це Ви стукали? – Гордовито сказала жінка, повернувши голову. - Думаю, настав і мій час сповідатися перед Вами, чи не так?

- Якщо хочете, я можу зайти і згодом. - Уже розвертаючись, промовив детектив, хитро подивившись на жінку.

- Ні, залишиться зі мною. Я... всю ніч не могла заснути, мені не завадило б очистити душу перед такою людиною, як Ви. – Промовила Роза і загасила люльку.

- Чи впевнені Ви, що я підходжу для цієї ролі? Психолог із мене ніякий. – Посміхнувся детектив і підійшов трохи ближче.

- Справа не в тому, психолог Ви чи ще хтось. Ви - людина, яка, я певна, зрозуміє мене. Адже я знаю, які саме справи Ви розкривали. - Жінка підняла голову вгору, подивившись на чоловіка з усмішкою. Під тьмяним світлом ранку, очі жінки виблискували червоним, весь її вигляд став грайливішим і привабливішим. Але, чи то від хвилювання, чи то від такого видовища, Джеймс зробив крок назад і заплющив очі.

- Не бійтеся, я не збираюся робити з Вами щось, що зашкодить Вам. На відміну від інших у цьому будинку, я ціную своє життя і не проливаю сльози за іншими.