Алюшина Полина - Сни - мої єтюди, Алюшина Полина

- Вибачте? - Протягнув Джеймс, не до кінця розуміючи сказане.

- Ну, розумієте, - замахала Лілія руками, - вся наша сім'я, як ви могли помітити, дуже стримана, але наші серця дуже запальні і це полум'я часто виривається назовні. І в нашій родині є лише ці два стани, холод і вогонь. Але Морган був особливим серед нас, він мав набагато, набагато більше сторін! Ці сторони були різними, дивними, своєрідними і, дивлячись на нього, батько сам починав відчувати себе живішим. Так, я думаю, кожен у цьому будинку відчував щось подібне... Навіть його дружина, звичайна людина, відчувала радість, перебуваючи поряд з ним...

- Стривайте, зачекайте, у Моргана Летфіна була дружина? - Потягнувшись ближче до Лілії, ошелешено запитав Джеймс.

- Так, він нікому не розповідав про неї, а я взагалі дізналася про неї випадково ...

- І як саме? – Детектив відкрив свій журнал, уважно дивлячись на Лілію. Дівчина спочатку оторопіла. Вона зовсім не збиралася комусь розповідати подробиці особистого життя свого молодшого брата. Але, коли вже проговорилася, то вирішила розповісти все. Вона полегшено видихнула і посміхнулася, почавши свою розповідь:

- Приблизно років з чотири тому я приїжджала до Моргана в гості. Я в той час сильно посварилася з батьком. Він хотів залучити і мене до свого бізнесу, але я упиралася і, зрештою, досягла свого. Я приїхала влітку, здається, це був серпень. Хата брата завжди була захаращена різними паперами, на яких були написані уривки з книг. Він часто прокидався ночами, ха-ха. І мені дуже подобалося збирати всі ці аркуші в один стос і читати те, що він написав на них. Іноді це були смішні фрази або опис дивакуватого героя. Але одного разу я натрапила на конверт. На ньому не було ні марок, ні штемпеля, яким можна було б дізнатися місце, звідки він прийшов. Все, що він у собі містив, це саме лист. Я дістала його і перше, що прочитала, це було: "Коханий". Я стала читати далі, хоч і розуміла, що роблю неправильно. У листі йшлося про те, що у жінки, яка писала його, все добре і що незабаром прийде шкільна пора і вона буде змушена писати йому рідко. Вона описувала те, що купила додому і що сталося з нею за кілька днів. Мені хотілося прочитати до кінця, але в конверті не було другого аркуша. Я спробувала знайти його в стопці аркушів, що лежали на столі, але в цю мить повернувся Морган. Він підняв прочитаний мною лист, а потім, не бачачи іншого вибору, розповів мені про те, що одружений і що його дружину звуть Софія Вольвранг і вона з Австрії. Вони познайомилися в університеті, але через її батьків їм не вдалося жити разом і тому весь цей час він підтримував з нею зв'язок, надсилаючи їй листи та приїжджаючи на кілька днів, доки навчався і коли вже працював. Брат узяв із мене обіцянку нікому не розповідати про неї. І я дала її йому. Але тепер це вже неважливо ...

"Так, значить, ось що це були за відрядження?" - Подумав Джеймс, а вголос промовив:

- А чи не могли б Ви розповісти ще щось про неї? Я хотів би поговорити і з нею.

- Боюся, це у Вас не вийде. - Опустила голову Лілія. – Близько півроку тому вона загинула в автокатастрофі, коли вони обидва наважилися з'їздити разом на відпочинок. Вони мали зустрітися на вокзалі, але гальма в її машині виявилися несправними, і вона не доїхала до Моргана всього кілька кварталів. Для нього це було сильне потрясіння, він кілька разів за півроку їздив на її могилу. Він навіть після її смерті написав їй три листи. Якщо хочете, я можу принести їх. Це єдине, що він незадовго до своєї смерті віддав мені.

- Так, я хотів би глянути на них. - Джеймс був радий такому повороту. Йому потрібні були ці кілька секунд, поки дівчина ходила по листи, щоб переосмислити сказане нею.

Лілія поспішно покинула кімнату. За хвилину, озираючись на всі боки, дівчина повернулася. Вона простягла детективу три конверти і знову сіла навпроти.

- Я… після його смерті кілька разів перечитувала їх, думала, може, він не дарма віддав їх мені і в них приховано якесь послання? Навіть намагалася переконати себе, що це не його застрелили і що в цих листах він вказує місце, де тепер живе в таємниці від решти світу. Він писав у своїх книгах про такі світи. - Поставивши на коліна лікті і поклавши на долоні голову, сказала Лілія. Джеймс уважно вчитувався в листи, а потім, відірвавшись від них, запитав:

- А особисто для Вас, ким був Морган?

Дівчина посміхнулася і трохи зам'явшись, відповіла:

- Для мене... він був тим, кого я любила найбільше у світі.

- Ви любили брата? – Здивувався чорношкірий чоловік. За той час, який він провів у колі цієї родини, чути подібне, було для нього напрочуд.

- Так, як і всі сестри люблять своїх братів. – Всміхнулася Лілія.

- Можливо, я помилився, але з Ваших щирих слів і такої точної розповіді мені здалося, що Морган був для Вас трохи більше, ніж… просто братом… Вибачте, якщо це здається для вас грубим, це лише мій  здогад.

Дівчина зам'ялася ще сильніше, що не змогло пройти повз очей детектива.

- Ви хочете щось сказати? - Запитав чоловік.

- Ну… як би так висловиться… Ха-ха… - Підняла Лілія голову до стелі і різко опустила, прибравши локон свого білого волосся за вухо. - Від Вашого пильного погляду нічого не в змозі втекти… Я… і в правду любила свого брата не зовсім сестринським коханням… Він був людиною, яка завжди підтримувала мене і завжди була поруч… Моє серце просто не змогло залишатися холодною крижинкою…