Алюшина Полина - Сни - мої єтюди, Алюшина Полина

- Звичайно, звичайно, я вибачаю вам. - Дівчина відсунулася від батьків і поцілувала кожного в лоба.

- Пані Розо, настав час йти. - Глянувши на свій годинник, сказав Джеймс.

- Так, йду. - Жінка широко посміхнулася батькам і пішла за детективом. Вони спустилися сходами до просторого холу на першому поверсі і зупинилися перед дверима. Детектив визирнув у прохід, що веде на кухню й у підсобні приміщення, озирнувся, потім зазирнув через плече жінки, що стояла поряд з ним.

- Ви когось шукаєте? – Зацікавилася діями чорношкірого чоловіка Роза.

- Навпаки, сподіваюся нікого не знайти. - Джеймс глянув у вічі співрозмовниці, в той же час передаючи їй плащ. – Як справи у Вас із магічним телепортом?

- Не дуже, але без нього буває не зручно. На жаль, ми не маємо таких здібностей. От Ви, мабуть, так. Ви сповнені сюрпризів, детектив. - Усміхнулася жінка, одягаючи плащ.

- Ха-ха, тоді приготуйтеся, нас трохи потрясе. – Засміявся Джеймс. Темношкірий чоловік відкрив вхідні двері, пропустивши Розу вперед. За ними з другого поверху спостерігав Роланд.

- Любий, як гадаєш, хто цей детектив насправді? - Запитала Лідія, підійшовши до чоловіка і поклавши свою руку на його.

Роланд уважно спостерігав за тими, хто йде. В цей час детектив, підхопивши свою валізку однією рукою, іншою махнув. В цю ж мить на місці дверного отвору з'явилася сяюча смуга. Після кількох рухів вільною рукою, перед ним засяяли і відчинилися двері. Гість разом з Розою пройшли крізь сяючий отвір і зникли.

- Ця людина, справді, з тих, хто точно зможе знайти вбивцю нашого сина. – Посміхнувся Роланд і нарешті дозволив собі розслабитись. Він обійняв дружину і повільно повів її до сходів, щоб прогулятися після сніданку в саду. Вдихаючи аромат прекрасних троянд і наповнюючись енергією живих рослин, господар будинку - енергетичний вампір думав про детектива.

«Дорогий Джеймс Лувра, я вважав Вас звичайною людиною, тому що Ви не виділялися нічим, окрім свого веселого ставлення до життя. Я знав, що ви, люди, не всі однакові. Серед тих, хто не має особливостей, є й ті, чиї можливості тягнутися з давніх-давен. Відьми, чаклуни, маги - ви все ще живете на цьому світі, зберігаючи пам'ять тих давніх часів, коли магія була дикою і не боялася нікого. І навіть не дивлячись на всі спроби таких істот, як ми, сховатися від людей, щоб нам дали спокій, я радий, що серед вас знаходяться ті, хто приймає нас спокійно і природно, не прирівнюючи нас до язичницьких монстрів… Дякую тим, хто заснував ОДМС - Організацію Допомоги Магічним Створінням, не дарма я вирішив довірити вам наші життя, спасибі ... »

Тим часом сяючі двері відчинилися з іншого боку, і Джеймс з Розою опинилися недалеко від будинку Моргана. Будинок, хоч і стояв самотньо і виглядав занедбаним, сяяв під променями заходу сонця.

- Схоже, ми встигли вчасно. Тут ще нікого не було. Тепер чекатимемо. – Сказав Джеймс і дістав годинник із кишені, відзначивши для себе час. Було близько п'ятої години вечора. - Як щодо чашечки міцної кави? Я знаю у цьому містечку непогане кафе. - Посміхнувся чоловік, подивившись на жінку.

- А якщо Лілія приїде за нашої відсутності? - Запитала Роза і укуталася у свій плащ, рятуючись від прохолодного вітру.

- Не турбуйтесь, мої друзі мене сповістять. - Джеймс зробив два кроки і сів біля одного маленького каменю. Він постукав по ньому двічі. Камінь заворушився і з-під нього в тіні показалися два яскраві жовтих ока.

- Лау́ри… – простягла Роза, відкривши рота з подиву. А істота під каменем, побачивши жінку, злякано здригнулася і сховалась. Лаури були полохливими та сором'язливими, але при цьому дуже цікавими та потайливими. Найчастіше працювали на різні організації та людей. Їм було байдуже, хто платить гроші. Але,  склавши договір, вони чітко дотримувалися слова до виконання всіх умов договору. На цей раз вони знадобилися ОДМС.

- Вони надійні помічники та й виявити їх майже неможливо. Ну що, ходімо пити каву? – Вдруге запитав чоловік. Роза подивилася за спину чоловіка і побачила, що на кожній гілці дерева, під кожним каменем біля будинку, на березі річки, сиділи лаури, різнокольорові, що ховалися в листі дерев, як хамелеони. Вони чимось нагадували крихітних людей, але на їхній спині росли крихітні напівпрозорі крила, а самі по собі вони виглядали так, наче їх склали з листя. Яскраві жовті очі лаурів були єдиним, що виділялося на тлі зеленого кольору. Жінка мимоволі здригнулася від страху.

         - Так ... ходімо ... - Сказала вона і пішла за чоловіком. - А вони моторошні ... - Додала Роза ледве чутно.

- Ха-ха-ха, Ви так вважаєте? – Засміявся Джеймс.

Пара зайшла до маленького кафе неподалік кордону міста. Людей тут зазвичай було небагато. Роза зняла з себе плащ, повісивши його на вішалку біля самого входу, і несміливо сівши за столик, з цікавістю почала спостерігати за детективом. Він акуратно зняв з себе пальто і з грайливою усмішкою на обличчі попросив у білявої офіціантки їхню найсмачнішу каву. Джеймс м'яко приземлився на сидінні диванчика, знову подивився час на своєму старовинному годиннику. Жінка придивилася. Годинник у руках детектива мав не дві чи три стрілки, як звичайні, а чотири. Одна позначала години, друга хвилини, третя, пофарбована в блакитний колір, означала обсяг магії в місці, де знаходився чоловік. А четверта, червона, показувала природу магії навколо. Ця остання стрілка вказувала своїм загостреним носиком символи, що позначають основні елементи магії: вогонь, воду, землю, повітря, темряву і світло.