Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Інше » Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт 📚 - Українською

Саймон Бекетт - Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт

31
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Записано на кістках. Друге розслідування" автора Саймон Бекетт. Жанр книги: Інше.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 90
Перейти на сторінку:

— Боже! Вибачте!

Броуді тримав ретривера за нашийник, натягуючи його так, що передні лапи відірвалися від землі. Пес скавчав і борсався.

— Що в біса ви робите? Ви що собі думаєте?

— Я сказав, що перепрошую. Зараз заберу.

Стракан простягнув руку, але Броуді не віддав со­баку. Пес був великий, інспектор легко, без зусиль, тримав його за нашийник, і хватка була така міцна, що пес уже задихався, звиваючись та намагаючись ви­вільнитися.

— Я сказав, що забираю його, — повторив Стракан, уже рішучіше.

На мить я подумав, що Броуді не збирається відда­вати собаку. Та він штовхнув тварину до Стракана.

— Вас тут не має бути. Ані вас, ані клятого пса!

Стракан заспокоював свого вихованця, притримуючи його за нашийник.

— Вибачте. Я не хотів його випускати. Просто хотів побачити, чи зможу якось допомогти.

— Можете повернутися в машину й поїхати. Це справа поліції, а не ваша!

Але тепер Стракан і сам почав злитися.

— Дивно, я гадав, ви вже вийшли у відставку.

— Я маю дозвіл бути тут. А ви — ні.

— Можливо, ні, але це все одно не дає вам законного права вказувати мені, що робити.

Щелепи Броуді рухалися, він ледь стримувався.

— Констебль Маккіні. Чому б вам не провести цього джентльмена до його машини?

Украй схвильований Дункан випростався перед Страканом.

— Нема потреби. Я йду, — сказав Стракан. Щоки його вкрилися плямами, але тепер він начебто заспокоювався. Всміхнувся до мене, немов вибачливо, старанно ігноруючи Броуді.

— Доброго ранку, докторе Гантер. Даруйте, що так сталося.

— Все гаразд. Просто краще, щоб сюди не сходилося багато людей, — відказав я.

— Звісно, ні, я все розумію. Але якщо я можу чимось допомогти, дайте мені знати. — Він легенько смикнув нашийник пса. — Ходім, Оскаре, погане хлопчисько.

Броуді із суворим і невблаганним обличчям спостерігав, як той веде собаку до машини.

Дункан, затинаючись, пробурмотів:

— Вибачте, я не був певний, чи мені потрібно…

— Не треба перепрошувати. Мені не варто було так втрачати самовладання. — Броуді вийняв із кишені пачку цигарок і запальничку, вочевидь ще розбурханий.

У фургоні закипів чайник.

Я почекав, поки Дункан забереться до фургона, щоб зробити чай, та звернувся до Броуді:

— Вам не дуже подобається Стракан, правда?

Броуді посміхнувся.

— А це в око впадає, еге ж? — Він дістав цигарку з пачки, подивився на неї з огидою. — Брудна звичка. Відмовився, коли вийшов на пенсію. Але, схоже, почав знову.

— Що ви проти нього маєте?

Він запалив цигарку й довго затягувався, видихаючи дим, наче його це обурювало.

— Я не схвалюю його манери. Привілейовані типи, які думають, що мають гроші й можуть робити, що їм заманеться. І то ж не сам заробив, а дістав у спадок. Його родина заробила свої статки, видобуваючи золото в Південній Африці під час апартеїду. Думаєте, вони там хотіли ділитися зі своїми тамтешніми робітниками?

— Ви не можете звинувачувати його в тому, що зробила його сім’я.

— Може й ні. Але, як на мене, він надто самовпев­нений. Ви бачили, як він учора ввечері поводився в барі, купував усім напої, зачаровував Карен Тейт. Така дружина, а він ще очима накидає.

Я згадав, як Фрейзер розповідав мені, що Броуді покинула дружина, й подумав, що його неприязнь до Стракана могла бути забарвлена заздрістю.

— Але ж він так багато зробив для острова. Я чув, що поки він сюди не приїхав, Руна рухалася в тому ж напрямку, що й Сент-Кілда.

Броуді трохи помовчав. Його бордер-колі визирнула з дверей фургона, вийшла назовні. Її задні лапи затерпли від артриту. Старий інспектор погладив собаку по голові.

— Один переказ про Сент-Кілду завжди змушує мене задуматися, чи те, що там сталося, не було для них найкращим варіантом. Перед тим як покинути острів, мешканці вбили своїх собак. Усіх. І лише двох приспали. Решті прив’язали на шиї каміння і кинули в гавань. Своїх собак. — Він похитав головою. — Ніколи не міг зрозуміти, чому люди так вчинили. Але вважаю, що в них була причина. Я досить довго був поліціянтом, тому розумію: що б люди не робили, завжди є причина. І так чи так, це зазвичай особистий інтерес.

— Ви ж не можете вважати, що для Руни було б краще залишитися безлюдною?

— Ні, мабуть, ні. Стракан зробив острів комфортнішим для людей, треба віддати йому належне. Кращі будинки, кращі дороги. Ніхто про нього поганого слова не скаже. — Він знизав плечима. — Я просто не вірю, що все це задурно. Завжди є ціна, яку треба сплатити.

Я подумав, чи не забагато в цьому цинізму.

Стракан допомагав острову, а не експлуатував його.

Але Броуді був не першим поліціянтом серед моїх знайомих, який настільки закам’янів від впливу темного обличчя людства, що не міг побачити його світліший бік.

Знову ж таки, він може бути проникливішим суддею людських характерів, ніж я. Чоловік, якого я колись хибно вважав другом, сказав мені, що я краще розумію мертвих, ніж живих, і, можливо, мав рацію. Принаймні мертві не брешуть і не зраджують.

Тільки зберігають свої таємниці, якщо ви не знаєте, як їх розшифрувати.

— Мабуть, мені вже слід розпочинати, — сказав я.

***

У денному світлі котедж привабливішим не став. Темрява приховувала руйнування та вбогість. Дах похилився, подекуди зяяв дірами, а тріснуті шибки вкрилися десятиліттями густого бруду. Позаду височів величезний масив Бін-Туїріду, безформна купа каміння, вимазана брудними слідами снігу.

Від вхідних дверей до кімнати, де лежали згорілі останки, протягнувся коридор зі стрічки. Стеля над ними, здавалося, могла ось-ось обвалитися, хоча на попіл і кістки дощ іще не протік. У тьмяному світлі, що просочувалося крізь вікно, останки здавалися ще жалюгіднішими, ніж я пам’ятав.

Я відступив і роздивився їх, знову вражений жахливою невідповідністю необпалених руки й ніг. Але попри все жахіття, м’які тканини, що розкладаються, це несподіваний подарунок для того, хто розслідує смерть у пожежі. Вони допоможуть проаналізувати леткі жирні кислоти, установити час, що минув з моменту смерті, а також надати відбитки пальців і ДНК. Зрештою, допоможуть ідентифікувати невідому жінку.

Оскільки це не місце злочину, як силувався довести Воллес, у мене не було реальних причин розставляти мітки навколо останків. Це зазвичай робиться, щоб зафіксувати

1 ... 18 19 20 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт"