Саймон Бекетт - Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт

положення кожного знайденого речового доказу. Але я все одно виконав цю процедуру. Кілочків у кам’яну підлогу не ввіб’єш, але я мав просвердлені дерев’яні бруски.

Розташувавши їх квадратом навколо тулуба, я поставив у кожен по кілочку. Поки натягнув сітку нейлонового шнура між ними, руки в тонких латексних рукавичках заніміли й замерзли. Потерши їх, щоб повернути трохи відчуття, я взявся за лопатку й тонкий пензлик, щоб зчистити покривний шар талькоподібного попелу.

Поступово оголилося те, що залишилося від карбонізованого скелета.

Наше життя, а іноді й смерть, — це історії, записані на кістках. Вони надають чіткий запис про травми, нехтування власним здоров’ям чи жорстоке поводження. Але для того щоб знайти те, що тут написано, мені спочатку потрібно це побачити. Повільна, копітка справа. Опрацьовуючи по одному квадрату сітки, я обережно видаляв і просіював попіл, наносив на міліметровий папір розташування фрагментів кісток і всього, що знайшов, запечатував усе в пакети для доказів.

Час минав непомітно. Думки про холод, про Дженні, про все зникли. Світ звузився до купи попелу та висохлих кісток, тож я здригнувся, коли почув, як хтось кашляє позаду мене.

Я підвів очі й побачив у дверях Дункана.

Він підняв кухоль із чаєм, над яким клубочилася пара.

— Я подумав, вам, мабуть, не завадить.

Я подивився на годинник: вже близько третьої. Я працював до обіду, не помічаючи цього. Випростався, здригнувся, запротестували м’язи спини.

— Дякую. — Я підійшов до Дункана, знімаючи рукавички.

— Щойно дзвонив сержант Фрейзер і хотів дізнатися, як у вас справи просуваються.

Фрейзер ненадовго з’явився, але не затримався, стверджуючи, що йому потрібно продовжити опитування місцевих жителів. Коли він пішов, Броуді вголос розмірковував, скільки таких опитувань відбуватиметься в барі готелю. Я подумав, що чимало, але не озвучив цього.

— Повільно, — відповів я Дункану, вдячно дозволяючи гарячому кухлю зігріти мої замерзлі руки.

Він затримався у дверях, розглядаючи останки.

— Як ви думаєте, скільки ще часу знадобиться?

— Важко сказати. Потрібно просіяти багато попелу. Але, мабуть, я закінчу щонайпізніше до завтрашнього ранку.

— То ви, ну, розумієте… щось уже знайшли?

Схоже, йому було справді цікаво. За інструкцією, я мав би спочатку доповісти Воллесу, але не бачив нічого поганого в тому, щоб розповісти Дункану щось із того, що дізнався.

— Ну, я можу підтвердити, що це точно жінка, молодша за тридцять, біла і зростом близько п’яти футів і шести-семи дюймів.

Він дивився на обгорілі кістки.

— Серйозно?

Я вказав на стегна, вже очищені від попелу.

— Якщо тіло жіноче, то вік часто можна визначити за кістками тазу. У підлітка, незрілої людини, лобкова кістка майже гофрована. З віком у жінки вона починає вирівнюватися, а потім руйнуватися. Ця досить гладенька, тож вона не була підлітком, але й недостатньо доросла для справжнього зносу. Це означає, що їй далеко за двадцять, але не більш як тридцять.

Я вказав на одну з довгих стегнових кісток. Вона пережила пожежу краще, ніж більшість менших, але поверхня була почорніла, вкрита тонкими лініями теплових розломів.

— Беручи до уваги довжину стегнової кістки, можна отримати приблизне уявлення про зріст, — сказав я. — Щодо раси, багато зубів тріснули або випали, але їх залишилося достатньо, щоб побачити, що вони були більш-менш вертикальними, а не виступали вперед. Отже, вона була білою, а не чорною. Я поки що не можу повністю відкинути ймовірність того, що вона не була азійкою, але…

— Але на Гебридах небагато азійців. — Дункан закінчив замість мене й був дуже задоволений собою.

— Правильно. Отже, ми, ймовірно, дивимося на білу жінку років 25—27, з великими кістками. І я знайшов у попелі металеві ґудзики разом із тим, що залишилося від блискавки та гачка для бюстгальтера. Тобто вона не була голою.

Дункан кивнув, достатньо розумний, щоб зрозуміти, що це означає. Той факт, що вона була одягнена, не є переконливим, але якби вона була оголеною, то, ймовірно, ми б розглядали сексуальне насильство. І тому вбивство.

— Тоді, схоже, це точно був нещасний випадок, еге ж? Вона просто опинилася надто близько до вогню, щось таке? — У голосі юнака відчувалося розчарування.

— Схоже на це.

— А могла вона сама це зробити? Навмисно, я маю на увазі?

— Ви маєте на увазі самогубство? Сумніваюся. Вона б використала прискорювач, та, як я вже сказав, прискорювач не спричинив би такого результату. І десь поруч була б каністра, а її немає.

Дункан потер потилицю.

— А як щодо, е-е, знаєте, рук і ніг? — ошелешено запитав він.

Я чекав цього. Але світло, що пробивалося крізь брудне віконне скло, вже починало тьмяніти, а я мав ще багато чого зробити.

— Я дам вам підказку. — Я вказав на жирний коричневий залишок, який вкривав почорнілу від диму стелю. — Пам’ятаєте, що я про це сказав?

Дункан подивився на стелю.

— Що це був жир, коли тіло згоріло?

— Правильно. Це ключ. Погляньмо, чи ви зможете ним скористатися. — Я осушив кухоль і повернув його констеблю. — Гаразд, мені треба продовжувати.

Але коли він пішов, я не відразу взявся до роботи. Тепер, коли очищено більшу частину покривного шару попелу, я міг почати видаляти вцілілі кістки, поміщаючи їх у пакети для пізнішого належного дослідження.

Попри те що я працював максимально ретельно, я не знайшов нічого, що вказувало б на підозрілу смерть.

Жодних видимих слідів ножа на кістці, жодних інших ознак скелетної травми чи рани. Я навіть знайшов поховану в попелі під’язикову кістку, витончену підко­воподібну, яка так часто ламається під час удушення. Кістка вигоріла майже до стану крихкого порошку, тако­го делікатного, що найменший поштовх міг її зламати, але вціліла.

То чому я все ще відчував, що чогось бракує? Різкий порив вітру з дірявого даху охолодив мене, а я стояв, дивлячись на останки. Я підійшов туди, де на підлозі лежав скошений череп, весь у тріщинах від теплових розломів. Череп складається з окремих пластин, які стикаються одна з одною, як лінії геологічного розлому. В одному з них вибух залишив дірку розміром майже з кулак — на потиличній кістці позаду тімені. Навколо нього на підлозі лежали невеликі уламки кісток, які вилетіли, коли вибухнули гарячі гази. Це було ще одним свідченням того, що пошкодження виникло під час пожежі — якби пробоїна була спричинена ударом, осколки були б занесені всередину, у порожнину черепа.

І все ж щось у черепі мене непокоїло, щось на кшталт настирливого нервового свербіння. Майже мимоволі я знову почав розглядати його. Наче за злим умислом, денне