Тома Глубокова - Одруження наосліп, Тома Глубокова

- Що будеш? - усміхнувся він, коли я відкрила меню, принесене офіціантом.

- Якщо ти вже так швидко зорієнтувався, ти тут часто буваєш, тож рекомендуй, - вирахувала я, роздивляючись найменування та складові страв.

- Гаразд, Шерлоку Холмсе, - засміявся він, починаючи перелічувати смачні страви та хороші десерти.

Обравши простий салат зі свіжих овочів, оскільки чогось серйознішого ще мені не хотілося, і морозиво з шоколадом, я закрила меню і простягнула його офіціантові. Віт вибрав щось м'ясне з гарніром і червоне напівсолодке вино, назва якого одразу ж вилетіла в мене з голови.

Та й коли навпроти сидить красивий чоловік, який зацікавлений тобою, навряд чи вдасться запам'ятати хоч що-небудь.

- Давно працюєш у тому кафе? - запитав Віталій, цокаючись зі мною і відпиваючи трохи вина.

Гарний напій, навіть і не скажеш, що це алкоголь.

- Два роки, через цю роботу поїхала від батьків на квартиру і почала вчитися, - усміхнулася я.

- Розкажи про себе те, що вважаєш за потрібне. Або те, що маю знати я, - чоловік не поспішаючи взявся за їжу.

- Та нічого розповідати. Виросла у звичайній сім'ї та дружила не з усіма, але й не була забитою. Характер татів, а він у мене юрист, чіпкий і чутливий у плані того, що може відчути, хто правий, а хто винен. Мама за професією флорист, але не працює. Домогосподарка з ідеальним рослинним куточком. Завжди жили втрьох, на свята батьки збирали друзів і гуляли. На другому курсі я зрозуміла, що хочу не тільки вчитися, а й проводити час із друзями стільки, скільки я захочу, і ще з кількох причин. Загалом, пішла я з батьківського гніздечка, але про рідних не забула. Начебто все, - посміхнулася я, дивлячись на чоловіка.

- А хто ти будеш за професією? - усміхнувся він.

- Хірургом, але до цього ще, ой, як далеко, - знизала плечима, а коли в синіх очах промайнуло здивування, я продовжила. - Розкажи ти про себе. Те, що хочеш.

Я не наполягала на розповіді про появу шраму, не одне це мене цікавило. Та й іноді я навіть забувала про нього, адже він був практично непомітний: акуратний, давній поріз.

- Народився і виріс у цьому місті, тато володіє кількома компаніями, мама завідувачка пологового будинку. У школі та університеті я любив... Кхм... Фліртувати та відриватися. Хобі таке було. Перше спочатку невміло робив, друге - як попре. На першому курсі юридичного я потрапив в аварію, де й отримав це, - він показав на шрам. - І після мої походеньки почастішали, але ненадовго, втім тобі це не буде цікаво, - хмикнув. - Отямився на останньому курсі, а саме відшив усіх прихильниць. Їх було не так уже й багато, але я чомусь їм подобався, як якась попдіва. Остаточно одумався, коли збив тебе, - схоже він зніяковів. Як мило...

- Дивне знайомство, - усміхнулася я.

- Яка різниця як ми познайомилися? Утім, вибач мені за це.

- Я тебе благаю, - засміялася я, махнувши рукою. - Я давно пробачила тобі. Але відтоді я не їжджу на велосипеді. Не можу, - з усмішкою сказала я.

- От і не треба. Я сам можу довезти тебе, куди ти захочеш, - чоловік накрив мою руку своєю.

- Стій, - до мене тільки зараз дійшла вся проблематичність того, що я зараз безробітна. - Що мені тепер робити? Навіщо ти сказав, що мене звільнено?

- Тому що ти не будеш там працювати. Відпочинь удома, - усміхнувся. Може ж усмішкою викликати в мені амнезію.

- Ні, я піду хірургом або асистентом у лікарню. На пів ставки, - зраділа я такій чудовій ідеї, а чоловік засмутився.

- Цікаво, якщо я скажу, щоб ти переїхала до мене, також усе перефразуєш? - хмикнув Віт.

- Ні, але поки що я не можу жити в тебе, - відповіла я. Для мене це серйозний крок, який ще занадто рано робити.

Поки ми мовчали, дивлячись один на одного і думаючи про своє, у мене задзвонив мобільний. Я неохоче взяла його і відповіла, мигцем подивившись на дисплей телефону. Дзвонить тато.

- Оленко, привіт. Не заїдеш завтра додому? Поговорити треба, - серйозно промовив батько, а здалеку я почула мамин голос.

- Про що? - зітхнула.

- Багато про що, люба, і загалом про заручини. Я знаю, що до весілля часу ще багато, але щодо сукні та всіх інших дрібниць потрібно думати зараз, - суворо і твердо сказав тато.

- Про це я не буду розмовляти з тобою. Наступного року, обов'язково подумаю на цю тему, - Віт здивовано подивився на мене.

- Але ж це не тільки мені треба. Ти не одна? - який догадливий татко в мене.

- Так.

- Із ким же? З Яною чи з Елею? - а ось допити я не люблю.

- Ні. З чоловіком, - Віт підставив руку під підборіддя, усміхнувся. - У будь-якому разі тобі не обов'язково знати про нього. Я зателефоную, бувай, - згодна, різко, але я лише хотіла більше часу провести з чоловіком. Шляхетна різкість. Майже простима.

Відклавши телефон, я посміхнулася чоловікові навпроти. Той підняв келих, і ми цокнулися, випивши трохи.

- Хто це був?

- Тато, - усміхнулася я.

- Таке відчуття, ніби ти щось приховуєш. Навмисно. Але в будь-якому разі, я можу тобі довіряти? - надто проникливо на мене дивилися сині очі, і я майже про все забула.

- Звісно. У мене немає великих секретів, - я взяла себе в руки. Про ці ідіотські заручини він не повинен знати. Принаймні, не зараз.

- А маленькі є? - засміявся він.

- Як і в тебе. Я впевнена. Вони у всіх є, - кивнула я, зробивши ковток вина, посуваючи морозиво до себе ближче і повільно, розтягуючи задоволення, почала їсти.

З ресторану ми вийшли на початку одинадцятої, веселі й трохи втомлені. Принаймні, я: мені потрібен був сон, здоровий і міцний. Але і в компанії Віта мені було добре.

Він підвіз мене до будинку, не наполягаючи ні на чому. І мені було приємно те, що він такий гарний і приємний у спілкуванні й у стосунках. Тому й поцілувала його, потягнувшись і легенько натиснувши на шию. Хлопець провів по моїй щоці й відповів на поцілунок ніжно й легко. І одразу ж повільно божеволію, і здається, що це я першою не зможу стриматися.